ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 6 страница

Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8910 11 12 13 14 15 16 17 Следующая

477. Варивóдки – с., Бл, Віл. Варіанти н.: Вариводинцы (1563), Вариводки(Шороха) (ХІХ ст.), Вареутки (1855), Warywodki (1872), Вариводка (1906), Варивідка (1960). На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Варивода (1552). Розташування пос. на березі р. Горинь не виключає, що в основі н. може бути апелятив вода. Див. також варивода – „вередлива людина” [Б. Д. Грінченко].

478. Варівцí– с., Гр, Вар. Варіанти н.: у Варєвцах (1518), Waroce (1630–1650), Warowce (1765), Варовцы (1805), Воровцы (1862), Варовцы, Варинцы (1889), Варивці (1926), Варівці (1938). Патронімічна відантропонімна н.; пор. ос. н. Вар ← Варивон [Б. Д. Грінченко]. Пор. також тюркське вар – „замок, укріплене село” [Е. М. Мурзаєв], вар – „вода, що кипить; спека”; варівкий – „нерішучий; небезпечний” [Б. Д. Грінченко].

479. Варнійчукá – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля х. Мар’янівка. Генітивна посесивна н.

480. Василéвського– х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Білецьке. Генітивна посесивна н.

481. Васúлівка – с., Тф, Брщ. Варіанти н.: Василевка (1572), Wasylowka (1789), Василювка (ХІХ ст.), Василівка (1926). С. засноване Костянтином-Василем Острозьким і назване в його честь [І. А. Стасюк].

482. Василькíвці –с., Яр, Пас. Відоме з XV ст. Варіанти н.: Vasylkowcze (1530), Васильковцы (1530), Wasilkofce (1630–1650), w Wasilkowcach (1765), Wasylkowce (1784), Васильківці (1926). Відантропонімна патронімічна н.; пор. ос. н. Василько (1138); див. також – поміщики Васильковські [АЮЗР].

483. Васúльова Грéбля– х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Пліщин. Варіанти н.: Wasylowa-Grobla (1889), ур. Васильева гребля (1899), Василева-Гребля (1906), х. Васил. Гребля (1910), ур. Василевая-Гребля (1911), Васильова Гребля (1926). Н.-сл.-сп., в основі якої – присвійний прикметник та ГТ гребля зі значенням „плотина” [Б. Д. Грінченко].

484. Васькíвці – с., Із., Клу. Варіанти н.: Васковьци (1473), Васковцы (1594), Waskowce (1789), Васьковецъ (1910), Васьковцы (1921), Васьківці (1926). Відантропонімна н.: васьківці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Васько”; пор. ос. н. Васько (1388).

485. Васькíвчики – с., Кр., Вас. Перша згадка – у 1419 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Waskowczyki (1618), Васьковчикъ (1713), с.Васьковичи (1910), Васьковчик (1921), Васьківчики (1926). На нашу думку, н. відойконімна (див. № 484).

486. Ватýтіно – зал. ст., Шп. Як н. п. Ватутино зафіксована у 1992 р. біля с. Судилків. Меморіальна н.

487. Вáхнiвцi – с., Нв, Вах. Варіанти н.: Vachnyowcze (1493), Wachnowcze, Вахновцы (1530–1542), Wachnowce (1630–1650), Wachniowce (1787), Вахневцы (1855), Вахнiвцi (1926). Патронімічна відантропонімна н.: вахнівці – „мешканці с., власником або засновником якого був Вахно”; пор. ос. н. Вахно (1368).

488. Вахновéцька дитяча колóнія – х., Нв. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Вахнівці. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – ад’єктонім та найменування установи.

489. Вáцлавка –х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нетечинці. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Вацлав (1305).

490. Вáцева –с., Лт. Існував у XVІІІ–ХІХ ст. біля с. Русанівці. Варіанти н.: Waciowa (1784), Вацова (1805), Wacowa (1820), Вацева (1862). Відантропонімна посесивна н.; пор. Ваць ← Вацлав.

491. Вáчів – с., Сл, Ула. Варіанти н.: Вачов (1617), Вачова (1629), д. Вачева (1850), Waczow (1867), Вачевъ (1899), д. Вачекъ (1910), Вачев (1921), Вачів (1926). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Вач (1186), Вачьславъ (1128).

492. Ведмéдівка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Красностав (Сл) [СГУ]. В основі н. – зоолексема ведмідь. Названо, очевидно, за поширення в минулому на узбережжях річок ведмедів. Слово ведмідь відоме в західноукраїнських говорах як медмідь [М. Т. Янко]. Пор. також рос. діал. медведка – „рів, що близько підходить до дороги” [Л. Т. Масенко].

493. Вездéньки– с., Хм, Взд. Варіанти н.: Весденка (1530), Wezdenki (1784), Везденьки (1855), Везденки (1893). Родова н. (за переказами, першопоселенцями була сім’я Везденьків).

494. Векшúпіль – х., Вл. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Левківці як Векшиполь. Н. невідомої мотивації. Можливо, в основі н. – ГТ поле та ос. н. Векша (1495); див. також вéкша – „дрібна староруська грошова одиниця у вигляді шкурки білки” [Б. Д. Грінченко].

495. Велúка –х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шелехове. Відмікротопонімна квалітативна н.

496. Велúка Берéзна – с., Пл, Вбе. Варіанти н.: Березна (1589), Berezna (1789), Березно (1855), Великая-Березна, Березина (1892), Березна Великая (1899), Березна-Великая (1906), Вел.-Березна (1926), Велика Березна (1946). За народними джерелами, у н. відбилася рибальська приказка: „ідемо ловити рибу на велику березу”. На нашу думку, н. мотивується флоролексемою береза. Наявність у н. прикметника велика вказує на давнє походження поселення або його розміри.

497. Вели́ка Білка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Огіївці, Писарівка, Іршики, Яремичі, Райки, Старий Остропіль (Ск). Варіанти н.: Большая Бhлка, Wiełka Białka [СГУ], Белка, Белуга (1992). Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника та суфіксального деривата від прикметника на означення кольору води. Можливо, зоофорна н. Варіант н. – суфіксальний відгідронімний дериват.

498. Велúка Боровúця – с., Бл, Вбр. Варіанти н.: – Боровица (1594), Боровичъ (1619), Боровиця Велика (1629), Borowicy (1789), Borowica (1880), Боровица (1899), Вел. Боровица (1926), Велика Боровиця (1946). М. Трипольський вважав, що с. знаходилося біля лісу Хотяш, а після татарського погрому було перенесене на теперішнє місце. В основі н. – ГТ бір зі значенням „сосновий ліс”, боровиця – „бір”; див. також боровиця – „чорниця” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Боровик (1481). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

499. Велика Бугаїха – гора у Товтрах, найвища у Хмельницькій області. Висота – 408 м (зафіксована, але не локалізована на карті 2004 р.). Н. -сл.-сп., яка складається із квалітативного прикметника й відапелятивного деривата: бугай – „бик” [Б. Д. Грінченко].

500. Велúка Грáбова – ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.-сл.-сп. (квалітативний та відфлоронімний прикметники).

501. Велúка Зелéна – с, Чм, Мкл. Відоме з 1548 р. як одне пос. із правобережним (на р. Збруч) с. Зелена. Як окреме пос. зареєстроване у ХІХ ст. Варіанти н.: д. Зеленая (1862), д. Зеленая, Зелена (1893), Вел. Зелена (1938), Вел. Зеленая (1956). Трансойконімна н., ускладнена квалітативним прикметником.

502. Велúка Кандалúха – л. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – квалiтативний прикметник та прізвисько власниці.

503. Велúка Калúнівка – с, Хм, Оле. Варіанти н.: Kalinowka (1661), Калимово (1764), Kalnowka (1784), Калиновка (1805), Калинівка (1926), Велика Калинівка (1965). Н. мотивована іменем засновника пос [Ф. К. Левицький]; пор. ос. н. Калина (1491). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

504. Велúка Клíтна – с, Кр, Мкл. Варіанти н.: Клетна (1517), Клетня (1545), Клитная (1618), Klitna (1867), Великая Клитна (1899), Клитна (1921), В.-Клітна (1926), Велика Клітна (1946). За переказами, с. засноване недалеко від зруйнованого турками с. Клітка, очевидно, від д.-р. клэть – „комора, кімната” [К. С. Баценко]; пор. клітня – „приміщення, де зберігали збіжжя” [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

505. Велúка Корчмá – корчма, Кр. Як н. п. існувала у ХІХ ст. Варіанти н.: Великая корчма (1857), Великая Корчма (1886). Н.-сл.-сп. складається із прикметника та апелятива у значенні АГТ корчма – „шинок; заїзд, де продавались спиртні напої” [СУМ].

506. Вели́́ка Криву́ша – р., п. Цмівки л. Смілки п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Конотоп (Шп). Варіант н.: Большая Кривуша [СГУ]. Н. складається із квалітативного прикметника та апелятива, який вказує на форму річки (крива).

507. Велúка Кужелевá – с, Дн, Вкж. За переказами, це було м. Кужель, знищене в ХІ–ХІІ ст. половцями [В. К. Гульдман]. Варіанти н.: Кужелева (1430), Куржелево (1437), Cuzelowa (1493), Кузелова (1530), Kuzeliowcze (1564), Kuyelowa (1630–1650), Kuzelowa (1661), Kurzelowa (1784), Kuzelowka (1787), Куелова (1792), Куелове (1793), Кужелево (1800), Wyliza Kozylowa (1820), Кужелев (1845), Кужелева Великая (1888), Великая Кужелева, Кужелев, Кужелева (1889), Кужилева Великая (1893), Великая Кужелева (1911), Велика-Кужелівка (1926), Вел. Кужелива (1938), Велика Кужелева (1946). За С. Д. Бабишиним, в основі н. – апелятив кужіль, куделя; тобто н. вказує на те, що поселенці в давні часи займалися обробкою волокна. На нашу думку, н. колишнього пос. пов’язана з особливостями його забудови (по кругу), пор. кружало – „круг, диск”; кружина – „окружність” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – трансформація давньої. Див. також ос. н. Кужіль, Кужеля, рос. Кужелев (1608). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

508. Велúка Левáда – с, Гр, Куп. Варіанти н.: Lewada Karapczyiowska (1784), Lewada Karabczyiowska (1787), Lewada (1789), В. Ливада (1800), Бол. Левада (1805), Б. Левады (1842), д. Бол. Левада Карбач. (1862), Левада Карабчеевская (1884), Левада-Карабчиевская (1888), д. Карабчиевская Левада, Левада Карабчиевская (1893), Вел.Левада (1938). Н.-сл.-сп. складається з квалітативного прикметника та ГТ левада – „лука, оболонь, заплава, пасовисько, сіножать” [СУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 524).

509. Велúка Левáда – с, Гр. Як н. п. Вел. Левада зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

510. Велúка Медвéдівка – с., Кр, Вмд. Варіанти н.: Медвhдки (1589), Медвhдовка (1618), Miedwidowka (1789), Медвhдевкабол. (1855), Великая Медвhдовка (1892), Б. Медведовка (1921), Велика-Медведівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована зоолексемою, оскільки на цій території водилися й ведмеді, а прикметник ведмежий вживався на означення глибинних і глухих місць у лісі [С. Д. Бабишин]; 2) у серед. XV ст. тут був хутір, де жила дівчина, яка варила міцний і пахучий мед, а потім частувала ним козаків, які говорили: „Ідемо туди, де мед веде (варить) дівка”. Згодом з метою розрізнення однойменних сіл було додано прикметник Велика [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Медвhдь (1495), ускладнена квалітативним прикметником.

511. Велúка Медвéдівка – с., Шп, Хро. Варіанти н.: Медведовцы (1589), Miedwidowcze (1789), Медвhдовка (1855), Великая-Медвhдовка (1892), Медведовка (1921), В.-Медведівка (1926), Велика Медведівка (1946). Гіпотези н. – див. № 510. На нашу думку, н. патронімічна, про що свідчить її первинна форма: медведівці – „мешканці пос., засновником чи власником якого був Медвhдь”; пор. ос. н. Медвhдь (1495). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

512. Велúка Новосéлиця (пóльська) – с., Пл. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Велика Новоселиця. Можливо, згодом об’єднане із Новоселицею (українською). Відойконімна н.-сл.-сп., ускладнена квалітативним прикметником, що вказує на етнічний склад населення.

513. Велúка Побíйна –с., Дн, Влп. Варіанти н.: Poboyna (1661), w Pobuyny (1765), Pobujna (1784), Pobuyna Wielka (1789), Побойна (1805), Великая Побойна (1888), Побойна, Побоянка Великая (1893), Побойна Великая (1905), Велика-Побійна (1926). Пос. засноване на місці побоїща з татарами, яке відбулося у 1661 р. [С. Д. Бабишин] або у 1531 р. [В. С. Прокопчук]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

514. Велúка Правýтинщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Відойконімна н.-сл.-сп. (див. № 529).

515. Велúка Радогóщ – с., Із, М’як. Варіанти н.: Radohoszcz,Радогоща (1396), Радогощъ (1518), Радогосча (1619), Radochocz (1703), Бол. Радогощь (1855), Radohoszcza Wielka (1888), Великая-Радогощъ (1889), Радогощь-Большая (1906), Б. Радогошь (1921), Вел. Радогоща (1926), Велика Радогощ (1946). За переказами, н. походить від сл.-сп. радо вгощати. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Радогостъ (1120). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

516. Велúка Рішнíвка – с., Шп, Врш. Варіанти н.: Решневка (1589), Reszniowka (1789), В.-Решнівка (1926), Велика Ришнівка (1946), Велика Рішнівка (1987). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Решко, Рашко (1595), Рышко (1570). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

517. Велúка Сáлиха – с., Кр, Всс. Відоме з 1629 р. Варіанти н.: Saliha (1889), дер. Салиха Велика (1899), Б. Салиха (1921), Велика-Салиха (1926). Ю. Д. Гжимайло вважає, що на р. Солоха виникло кілька поселень. Там, де русло було великим, – Велика Салиха. На нашу думку, ойконім мотивований жіночим прізвиськом Салиха (дружина Сала). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

518. Велúка Слобíдка – с., Км, Уст. Варіанти н.: Muksa, Mokscha, Моха (1460), Мокша (1530), Muza (1630–1650), Muksza (1661), w Muksczy (1765), Muxa (1784), Мукша (1805), Большая Мукша (1862), Мукша-Большая (1889), Безносковецька Мукша (1918), Велика Мікша (1926), Вел. Мукша (1938), Велика Слобідка (1946), Вел. Слободка (1956). Колишня н. – відгідронімна; див. р. Мукша, притока Дністра [СГУ]. В основі сучасної н. – АГТ слобідка зі значенням „пос. в Київській Русі, на Україні в ХІ–ХVIII ст., мешканці яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей, мали якісь пільги, привілеї, т. зв. „свободи”; частина міста, квартал, де жили люди однієї професії, національності” [СУМ]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

519. Велúка Шкáрівка – с., Шп, Вшк. Перша згадка – у 1601 р. Колишня н. – Шкаревисько [День за днем. – 1996. – 16 березня]. Варіанти н.: Скаравка (1618), Шкаровка бол. (1855), Szkarowka (1889), Великая-Шкаровка (1899), В.-Шкарівка (1926), Велика Шкарівка (1946). Можливо, відантропонімна н.; пор. ос. н. Шкарко, Скарко. Див. також шкарка – „щілина” [Б. Д. Грінченко]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

520. Велúка Ярóмúрка – с., Гр, Вля. Варіанти н.: Jaromyerka (1493), Яромирка (1530), Jeromirka (1630–1650), Еромирка (1805), Большая Яромирка (1889), Яромирка Большая, Яромир (застаріле) (1893), Велика Яромірка (1926), Вел. Яромирка (1938). Відгідронімна н.; див. р. Яромирка, притока Смотрича [СГУ], що розділила Велику і Малу Яромирку. Іноді н. виводять від д.-р. імені Яромир [Прапор Ілліча. – 1975. – № 87]; пор. ос. н. Яромир (1071). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

521. Велике поле – ур. біля с. Струга (Нв), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. складається із квалітативного прикметника і ГТ.

522. Велúкий Бéрег – с., Нв. У 80-х рр. ХХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Brzež (1775), Brzeg (1784), Brzeg Kaluski (1787), д. Бол. Берег (1862), колония Большой Берег Днестра (1914), прис. Великий Берег (1926). Н. мотивована ГТ берег – „край землі, що межує з поверхнею річки; суходіл, земля; узбережжя, береговина, надбережжя” [СУМ]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

523. Велúкий Жвáнчик – с., Дн, Влж. Із 1797 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Zwaniec (1630–1650), w Zwanczyku (1765), Званчик (1800), Жванчик (1805), Вел. Жванчик (1938). Відгідронімна н.; див. р. Жванчик (див. № 1431). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

524. Велúкий Карабчíїв – с., Гр, Влк. Відоме з XІV ст. як с. Старий або Підлісний Карабчіїв [ІМІС]. Варіанти н.: Carapczeyow (1493), Карапчеёв (1530), Karapczeyow altera (1542), Karabchow (1630–1650), Karapczeiow (1661), Карабеев (1764), w Karapczyiowie (1765), Karabczyiow (1787), Karapczyiow Wielki (1789), Карапчаев (1800), Карабчиев (1805), Карапчиев (1845), Карабчиев Большой, Карабчиев Старый (1893), Великий Карабчіїв (1926), Вел. Карабчеев (1956). Етимологічні гіпотези: 1) перші мешканці пос. жили на горбах і „карабкалися” по них; 2) в основі н. – тюркське сл.-сп. „чорний ліс” [Г. С. Дем’янчук]; 3) карабчіїв із вірменської – „чорний сад”, що свідчить про наявність густих насаджень і садів [В. Л. Печенюк]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.. За свідченням В. К. Гульдмана, у 1375 р. є перша згадка про Карабчієвського, який, можливо, згодом і був власником с. Див. також – поміщики Карапчеєвські, Карапчовські [АЮЗР]. Н. ускладнена квалітативним або локативним прикметником.

525. Велúкий Лазýчин – с., Тф, Влл. Варіанти н.: Lazuczyny (1420), Лазучинъ Великій (1618), Lazuczynwielkij (1789), Б. Лазучин (1921), В.-Лазучин (1926), Великий Лазучин (1946). Краєзнавці вважають, що с. отримало н. від горбистої місцевості, де мешканцям доводилося „лазити по горах”. Найвища точка Авратинської височини утворює Лазучинські косогори з однойменними селами: Великий і Малий Лазучин [С. Д. Бабишин, І. А. Стасюк]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Лазута (1359). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

526. Велúкий млúн – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Красилів. Н. складається із квалітативного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

527. Велúкий Олексáндрів – с., Вн, Вло. Варіанти н.: Просятков (1441), Prosyanthcow (1493), Prosiątkow (1612), Proczenkawa (1630–1650), Proczenkow (ІІ чверть XVІІІ ст.), Prosiątkow Wielki (1734), Prosiontkow Wielki (1787), Проценкова (1792), Прочеиков (1793), Поросятков (1800), Поросяткова (1801), Wielki Porosiatkow (1820), Бол. Поросятков (1855), Поросяток (1876), Б. Александров (1884), Александров Великий, Поросятков (1893), Б. Александрово (1898), Великий Олександрів (1926), Вел. Александров (1956). Обидві н. пос. – відантропонімні посесивні; пор. ос. н. Порося, Поросятко, Поросятев (1608) та Олександр. У 60-х рр. ХІХ ст. власник с. Поросятків Олександр Лідерс перейменував його у свою честь [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

528. Велúкий-Пóлю– х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Карабчіїв. За переказами, на хуторі жив Полюх, отже, н. (деформована) відантропонімна посесивна. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

529. Велúкий Правýтин – с., Сл, Впр. Відоме з 1629 р. Варіанти н.: Бол. Праутинъ (1855), Великій-Праутинъ (1889), Prawutyn (1889), Великій Правутинъ (1899), В. Правутин (1926), Великий Правутин (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Правута, Правота (1167). Н. ускладнена квалітативним прикметником.

530. Велúкий Скнит – с., Сл, Вск. Варіанти н.: Бол. Скнитъ (1855), Великій-Скнитъ (1888), Большой Скнитъ (1899), Скнитъ-Большой (1906), В. Скнит (1921), Великий Скнит (1946). Етимологічні гіпотези: 1) ойконім пов’язаний з АГТ скит – „невелике житло ченців-самітників, розташоване віддалік від основних монастирських будівель; старообрядницький монастир” [Б. Д. Грінченко]; 2) скит – „місце перегонки смоли, виготовлення з неї скипидару і каніфолі” [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]; 3) н. вказує на рівень життя перших мешканців; пор. дієслово скніти зі значенням „мучитися, жити в тяжких умовах” [СУМ]. Не можна виключати й відантропонімне походження н. – від ос. н. Скнит. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

531. Велúкий Черня́тин – с., Ск, Вчр. Варіанти н.: Чернятин (1257), Czerniatyn (1517), Чернятинъ (1563), Чернятинъ Вышний (1589), Чернятынъ Высшій (1618), Чернятинъ (1850), Чернятина бол (1855), Великій-Чернятинъ (1892), В. Чернятын (1921), В. Чернятин (1926), Великий Чернятин (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Чернята [М. О. Демчук]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

532. Велúкі Жерéбки – с., Вл, Поп. Варіанти н.: Жеребна (1593), Жеребки Старі (1629), Жеребки (1618), Žerebki (1789), Б. Жеребки (1921), Великі Жеребки (1926). Краєзнавці виводять н. від ГТ жереб – „невелика земельна ділянка, дворище, селище”, який був поширений за часів литовського панування на Волині [С. Д. Бабишин, І. А. Стасюк]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Жеребко (1654), Жеребецъ (1306). Н. ускладнена квалітативними прикметниками.

533. Велúкі Жерéбки – х., Вл. Як н. п. ЖеребкиВеликіе зареєстрований у 1899 р. Трансойконімна н. (див. № 532).

534. Велúкі Зозýлинці – с., Кр, Взз. В актах ХV ст. зафіксовані як Зегзинці. Варіанти н.: Зегзуленцы (Žehžułencže) (1517), Зозулинки,Зезулина (1545), Зужилинцы-Старые (1593), Новое село Зозулинцы (1618), Žožułince Wielki (1789), Зозулинці Бол. (1850), Большіе Зозулинцы (1855), Зозулинцы Великіе (1899), Б. Зозулинцы (1921), В. Зозулинці (1926), Великі Зозулинці (1946). М. І. Теодорович мотивував н. ст.-сл. словом зегзиця – „зозуля”: можливо, тут було багато зозуль. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Зозуля, Zozulia (1571). За даними М. І. Теодоровича, с. було власністю братів Зезулек. Н. ускладнена квалітативними прикметниками.

Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8910 11 12 13 14 15 16 17 Следующая