ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 8 страница

Предыдущая 4 5 6 7 8 9 101112 13 14 15 16 17 18 19 Следующая

615. Вúдра – х., Чм. Існував у І пол. ХХ ст. У 1956 р. приєднаний до смт. Чемерівці. Варіанти н.: прис. Выдра Чемеровецкая (1905), х. Видра (1946). Н. – див. № 614.

616. Вúдранка – х., Бл. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Выдранка (1910), Видранка (1926). Відмікротопонімна н., яка вказує на умови утворення пос. Пор. видрати – „рвучи, відділяти, відокремлювати що-небудь від цілого; примушувати віддавати або віднімати що-небудь у когось, створивши відповідні умови” [СУМ]; видранка – „поле серед лісу на місці облогу”; видране поле – „перший раз розоране поле” [В. П. Шульгач].

617. Вúдрівка– передмістя, Км. Виникло на поч. ХІХ ст. У 30-х рр. ХХ ст. злилося із м. Кам’янець-Подільський Варіанти н.: Выдранка (1805), Wydranka (1820), выс. Выдровка (1893), Видрівка (1926). Перша н. – див. № 616. Сучасна н. трансформована у зоофорну.

618. Видрунú – х., Пл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Блидні. Можливо, в основі н. – ос. н. Видруни. Див. також № 616.

619. Вúдумка – ур., Сл. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: Wydumka (1889), Выдумка (1899). Мотивація н. невідома. Можливо, н. відмікротопонімна, в основі якої – або ос. н. Видумок, Видумка, або апелятив; пор. видумка – „те, що винайдене; винахідливість” [Б. Д. Грінченко].

620. Вúдумка – х., Кр. Зафіксований як н. п. Выдумка у ХІХ ст. біля с. Моньки. Н. – див. № 619.

621. Вúдумка – х., Ск. Зафіксований як н. п. Выдумка у ХІХ ст. біля с. Половинники. Н. – див. № 619.

622. Вúдумка – х., Ск. Існував у ХІХ – І чверть ХХ ст. біля м. Старокостянтинів. Варіанти н.: Выдумка (1855), Видумка (1926). Н. – див. № 619.

623. Вúдумка – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бахматівці. Н. – див. № 619.

624. Вúдумка і Воробíївка – хутори, Сс. Як н. п. зафіксовано у 1855 р. біля с. Пасічна. Складена н., що об’єднувала розрізнені пос. в одне ціле. Н. – див. №№ 619, 786.

625. Викавля– посілок, Др. Як н. п. зареєстрований у 1793 р. біля м. Деражня. Детальні відомості відсутні. Етимологія н. невідома (мабуть, ойконім деформований).

626. Ви́ла – балка, зафіксована біля с. Савинці (Яр) [СГУ]. В основі н. – ГТ вила зі значенням „яр, розділений на дві частини; підвищення, що має три розгалуження; місце злиття двох річок” [Т. А. Марусенко].

627. Вúла– ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 626.

628. Ви́ла – р., п.Муховцяп. Хоморил. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Криниця, Пеньки (Ск), біля с. Брикуля (Шп). В основі н. – ГТ вили, вилки зі значенням „розгалуження русла річки; місце злиття двох рік” [Є. О. Черепанова]; див. також № 626.

629. Вúли – колонія, Із. Існувала як н. п. Вилы на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ вила (див. № 626).

630. Вúлки – х., Шп. Існував як н. п. Вилки на поч. ХХ ст. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ вилки (див. № 627).

631. Виногрáдівка – с., Яр, Внг. Варіанти н.: Kager (1630–1650), Kazimirek (1784), Kazimirok, Kazimierok (1789), Казимировка (1855), Казимирок (1893), Казімірівка, Казімірка (1926), Казімірок (1938), Виноградівка (1946), Виноградовка (1956). Колишня н. – відантропонімна посесивна (В. К. Гульдман згадує про існування на Поділлі поміщиків Казимирів); пор. також ос. н. Казимир (1349). Сучасна н. мотивована флоролексемою виноград.

632. Виногрáдівський парк– парк, розташований біля с. Виноградівка (Яр). Закладений у кін. ХІХ ст. Площа – 7 га [ППХ]. Н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та ГТ.

633. Виноградник – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – топонімізований апелятив.

634. Вúробки – ур., Пл. Як н. п. Виробки існувало у ХІХ ст. біля с. Буртин. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ виробка зі значенням „місце, де видобувають корисні копалини” [СУМ]. Пор. також виріб – „вільний від роботи час” [Б. Д. Грінченко].

635. Вис. при м. Шепетíвці – висілок, Шп. Існував як н. п. Выс. при м. Шепетовка на поч. ХХ ст. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в основі якої – АГТ та ойконім.

636. Вис. при с. Білокринúці – висілок, Шп. Як н. п. выс. при с. Бhлокриницh зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

637. Вис. при с. Городúще – висілок, Шп. Як н. п. выс. при с. Городищh зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

638. Вис. при с. Коханíвка – висілок, Пл. Як н. п. выс. при с. Кохановка зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

639. Вис. при с. Понúрки – висілок, Шп. Як н. п. выс. при с. Понирки зареєстрований у 1910 р. Н. – див. № 635.

640. Вúсварівка –с., Хм. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Жучківці. Варіанти н.: Wyswarowka (1784), д. Высваровка (1862), прис. Высваревка (1893), Висварівка (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, ойконім вказує на спосіб отримання землі (пор. висварити – „досягти чогось зі сваркою” [Б. Д. Грінченко] ), або відантропонімна н.

641. Вúселок – с., Вн, Ясз. Виникло у ХХ ст. Варіанти н.: х. Гамани-Юри (1926), х. Виселок (1946), Выселок (1979). Колишня н. посесивна (на х. проживали дві сім’ї); в основі сучасної н. – АГТ виселок зі значенням „невелике пос., що відділилося від значного с.” [СУМ].

642. Вúселок – с., Вн. Як н. п. Выселок зафіксоване у 1992 р. біля с. Майдан-Карачієвецький. Н. – див. № 641.

643. Вúселок – с., Нв, Зам. Виникло у ХХ ст. Варіанти н.: х. Порохи (1926), х. Виселок (1956), Выселок (1979). Мотивація колишньої н. невідома. Можливо, вона вказувала на структуру ґрунту; пор. порох – „пил, курява, порохи; дрібні тверді частинки, які осідають на поверхні чого-небудь” [СУМ]; або відантропонімна н. Сучасна н. – див. № 641.

644. Висóка – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Высокое (1899), Высока (1910). Квалітативна відприкметникова н.

645. Висóка Грéбля – присілок, Нв. На поч. ХХ ст. приєднаний до с. Карижин. Варіанти н.: Czirokogrobla (1630–1650), Высокая Гребля (1805), Высокая Гора (поч. ХІХ ст.), Wysoka Crobla (1820). В основі н. – квалітативний прикметник та ГТ гребля – „споруда, що перегороджує річку або інший потік для створення водосховищ” [СУМ].

646. Висóка Грéбля – х., Кр. Існував у І чверті ХХ ст. Варіанти н.: ур. ВысокаяГребля (1906), Висока Гребля (1926). Н. – див. № 645.

647. Високий Берег – ур. біля с. Гусятин (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із квалітативного прикметника і ГТ берег (див. № 165).

648. Висóкий ліс– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волиця. Віддримонімна локативна н.

649. Висóкий та Хуторí –передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване на рубежі ХІХ–ХХ ст., злилося із м. Хмельницький. Варіанти н.: посел. Высокое (1893), Високий та Хуторі (1926). Складена н. (субстантивований прикметник та АГТ), що поєднувала два розрізнені пос. в одне.

650. Висóкі кáмені– гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – квалітативне сл.-сп.

651. Вúсòко – ур., Шп. Зафіксоване як н. п. Высоко у 1899 р. Н. – див. № 644.

652. Вúхватинці – с., Яр. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Москалівка. Варіанти н.: w Wychwatyncach (1765), д. Выхватинцы (1855), Москалівка-Вихватинці (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, патронімічна н., в основі якої – ос. н. Вихват, або ойконім вказує на спосіб отримання землі; пор. дієслово вихватити зі значенням „швидко виривати, висмикувати що-небудь у когось” [СУМ]. Варіант н. – поєднання двох ойконімів.

653. Вúхватнівці – с., Км, Кит. Варіанти н.: Vichwatniowcze (1565), Wychwatniowce (1661), Wychwatynce (1784), Выхватинцы (1800), Wychatniowa (1820), Выхватневцы (1862), Вихватнівці (1926). Н. – див. № 652. Іноді н. виводять від апелятива вихватень – „невелика прісна паляниця” (так ніби називали місцевих жителів багатії) [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

654. Вúхилівка – с., Яр, Пра. Варіанти н.: Wychylowka (1784), Wychilowka (1787), Wychilewka (1820), Вихилевка (1862), Выхилевка (1888), Выхелевка (1905), Вихілівка (1926), Вихилівка (1938). За переказами, в основі н. – прізвище власника. Можливо, н. мотивована дієсловом вихилятися зі значенням „вигинатися; згинатися в різні боки; висуватися з чого-небудь, з’являтися, показуватися назовні” [СУМ] і вказує на спосіб забудови пос. або його місцезнаходження.

655. Вихрíвка – с., Дн, Вих. Варіанти н.: Вихровка (1665), w Wichruwce (1765), Wichrowce (1784), Wichrowka (1787), Wirchowka (1820), Выхровка (1845), Вихрувка (1855), Віхрівка (1926), Вихрівка (1938). Відантропонімна посесивна н.; див. – поміщик Вихрівський [АЮЗР].

656. Ви́шанець – р., п. Південного Бугу [СГУ]. Те саме, що і Мшанець (див. № 3116). На нашу думку, помилковий варіант основної н.

657. Вишнéве – с., Лт, Гре. Виникло на поч. XX ст. Варіанти н.: Чубарево (Горбасiвськi хутори) (1926), Ворошилове (1946), Горбасiвське (1959), Вишневе (1965), Вишнёвое (1979). Двi паралельнi н.: вiдантропонімна посесивна i локативно-квалiтивна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ). Друга н. – меморiальна, третя – локативна вiдойконімна. В основі сучасної н. – субстантивований вiдфлоронiмний прикметник.

658. Вишнéве – с., Сс, Пла. Виникло у XX ст. Варіанти н.: х. Будьонівський (1946), Вишневе (1960), Вишневе Друге (1965), Вишневое (1979). Колишня н. – меморіальна. Сучасна н. – див. № 657.

659. Вишнéве – с., Шп. Вер. Варіанти н.: Хутор (1855), Хутори (1921), Вишневе (1969). В основі колишньої н. – АГТ хутір (див. № 4846). Сучасна н. – див. № 657.

660. Вишневе – ур. біля с. Чабанівка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Відфлоролексемна н.

661. Вишневий Сад – зал. ст., Хм. Існує з ІІ пол. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Квалітативна н.

662. Вишнівка – р., басейн Дністра. Н. зафіксована у 1570 р.: „sthaw w Szmothrіczu na rzecze Wiiszniowcze” [СГУ]. Місцезнаходження не ідентифіковане; орієнтовно знаходилася в Дн. Суфіксальна відфлоролексемна н.

663. Вишнівчúк– с., Чм, Вшн. Варіанти н.: Vysznyovyecz (1493), Вишнёвчик (1530), w Wiszniowczyku (1765), Вишневчик (1800), Синиковчик (1805), Вишниовчик (поч. ХІХ ст.), Вишнівчик (1926). За легендою, колись у глухе с. заїхав парубок з роду Вишневецьких, якого батько вигнав з дому за те, що той закохався у бідну дівчину. На згадку про них с. перейменували у Вишневець. І. В. Гарнага ойконім виводить від н. урочища, де росли вишні, яка була доповнена демінутивним суфуксом -чик для підкреслення невеликих розмірів поселення [Нове життя. – 1974. – № 24]. Див. також – поміщики Вишневецькі, ос. н. Ф. Вышенъка (1626); р. Вишнівка (№ 662).

664. Вишнівчúк– с., Чм. Як н. п. Вишневчик зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

665. Вишнівчúкська цукровáрня– завод, Чм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. В основі н. – ойконімізована н. підприємства, локалізована ад’єктонімом.

666. Вишнівчúцький Новúй (Пíльний) фільвáрок– фільварок, Чм. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Вишнівчик. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім, квалітативний або локативний прикметник і АГТ).

667. Вишнівчúцький Старúй фільвáрок– фільварок, Чм. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Вишнівчик. Н. – див. № 666.

668. Вишнóпіль – с., Ск, Вшп. Варіанти н.: Вишне Поле (1593), Вишнеполь (1855), Вишнополь (1899), Вишнопіль (1946). Квалітативна н., в основі якої – відфлоронімний прикметник та ГТ. За деякими джерелами, с. розташоване біля насаджень вишень [Світло Жовтня. – 1988. – 16 жовтня]. Імовірно, сучасна н. трансформована, оскільки прикметник вишне у колишній назві мав значення „верхнє”, тобто н. вказувала на місцезнаходження пос. – верхнє поле.

669. Вишнякú (По той бік грéблі) – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нижнє. Дві паралельні н.: 1) апелятив вишняк зі значенням „вишневий сад” [Б. Д. Грінченко]; 2) ойконімійний еквівалент, який конкретизує місцезнаходження пос.

670. Вишнякú – х., Із. Зафіксований у 1926 р. біля с. Покощівка. Н. – див. № 669.

671. Вишньóвський – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. В основі н. – прізвище власника пос.

672. Вишньóвського – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Генітивна посесивна н.

673. Вúща Томашíвка –с., Яр. У 1956 р. об’єднане із с. Нижча Томашівка в одне пос. під н. Томашівка. Варіанти н.: w Tomaszuwce drugiey (1765), Tomaszowka (1789), Tomaszowka Wyzsza (1820), д. Высшая Томашовка (1862), д. Томашевка Высшая (1888), д. Томашовка Высшая (1893), Вища Томашівка (1926). Трансойконімна н. (див. № 4540), ускладнена локативним прикметником.

674. Вúщі Вóвківці – с., Хм, Анд. Варіанти н.: Волковичи (1462; можливо, н. стосується іншого пос.), Волковцы (1542), Walkowce (1661), Wolkowce (1668), Wolkowce Stare (1765), Вовчики (1795), Выш. Волковцы (1800), Волковцы Высш. (поч. ХХ ст.), Wyzsze Wowkowce (1820), Верхние Волковцы (1855), Вищі Вовківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) відгідронімна н.; див. р. Вовк, притока Південного Бугу (№ 721); 2) н. мотивована зоолексемою вовк; 3) від ГТ вовчки – „місце поглинання річкових вод вапняковими берегами Дністра і його приток” (С. Д. Бабишин). На нашу думку, патронімічна н., в основі якої – антропонім Вовк; пор. ос. н. Волк (1200), Волчко (1393). Н. ускладнена локативним прикметником.

675. Вíвся – с., Чм, Вів. За деякими джерелами, засноване у XІV ст. [Нове життя. – 1974. – № 27]. Варіанти н.: w Uwsie (1765), Wuwsie (1775), Huwsię (1784), Увсия (1789), Вився (1800), Увсе (1805), Увся (поч. ХІХ ст.), Увсе, Польные Кутковцы, Кутковецкое Устье (дві останні н. майже зникли) (1893), Вівся (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від флоролексеми овес – колись мешканці с. споживали випечений із грубо потовченого вівсяного зерна хліб [С. Д. Бабишин]; 2) від ос. н. Овсій, який, певно, був засновником або одним із перших мешканців с., що більш імовірно [Нове життя. – 1974. – № 27]. Можливо, в основі н. – трансформований ГТ устя зі значенням „гирло” [СУМ]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом і локативним прикметником.

676. Вівсяники – с., Др, Кло. На межі ХІХ–ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Owsianikowcze (1565), Owsianiki (1784), Овсяники (1800), Вівсяникі (1926), Вівсяники (1938). За С. Д. Бабишиним, напівголодні селяни їли хліб із вівса. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Вівсяник, Овсяник (1470).

677. Відій – ур. біля с. Кадиївці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження.

678. Відрóдження – колгосп, Чм. Зареєстрований як н. п. на землях с. Летава у 20-х рр. ХХ ст. Ідеологічна н., в основі якої – ойконімізований апелятив з позитивною конотацією.

679. Війтівцí – зал. ст., Вл. Варіанти н.: Войтовцы (1855), вокз. Вайтовцы (1899), з. ст. Війтівці(134 Проскурів. л.) (1925), зал. ст. Залізнична станція Війтівці(134 верста Проскурівської лінії) (1926). Приєднана до смт. Війтівці. Трансойконімна н. (див. № 680), іноді ускладнена АГТ. Паралельна н. – локативне числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп, яке вказує на відстань від денотата до зал. ст. Жмеринка.

680. Війтівцí – смт., Вл, Вйт. Відоме із XVI ст. У 1923 – 1931 рр. – р. ц. Варіанти н.: Wojtowce (1775), Wojtowe (1789), Войтовцы (1886), Вайтовцы (1899), Войтовцы (1921), Війтівці (1925), селище станції Війтівці (1946). М. Т. Янко вважає, що ойконім походить від р. Війтовина (див. № 682), на березі якої розташоване пос. Імовірніше, що в основі н. – апелятив війт зі значенням „керівник місцевого управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та на Україні в ХV–ХVІІІ ст.”; війтівці – „підлеглі або нащадки війта” [С. Д. Бабишин].

681. Війткóвського– х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Немиринці. Генітивна посесивна н.

682. Війтовéцький– х., Лт. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. біля с. Грушківці як х. Войтовецкий. Н. – ойконімізований ад’єктонім (див. № 1135).

683. Війтовéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала в 1923–1931 рр. Центр – с. Війтівці (Вл.). У 1926 р нараховувалося 20 сільрад та 67 н. п. Загальна площа становила 326 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

684. Війто́вина – р., п. Південного Бугу. Варіанти н.: Войтовина, Wojtowina [СГУ]. Місцезнаходження не ідентифіковане. На нашу думку, це р., що протікає через с. Дзеленці (Вл), Рідкодуби, Педоси, Мартинівка (Хм). Довжина – 20 км (КРВУ). Мотивація н. невідома (див. № 680).

685. Вікéнтове – с., Бл, Зал. Варіанти н.: фольв.Винцентово (1899), Вицентово (1906), Винцентовка (1921), Віцентово (1926), Вікентове (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Викент [Б. Д. Грінченко].

686. Вікнúна– х., Км. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Кульчіївці. Варіанти н.: Хутор Волоховского (1893), Вікнина (1926). Перша н. – посесивна. Друга н. мотивована ГТ вікнина – „непоросле водорослями місце на болоті; грузьке болото, трясовина” [С. Д. Бабишин, К. С. Баценко]. У народі так називали джерела – „безодні, водяні вікна” [Життя і слово. – 1999. – 15 січня]; пор. також вікно – „частина водної поверхні; вільна від зарослів; яма в болоті або річці” [О. К. Данилюк] .

687. Вікнúни – зал. ст., Бл, Дзв. Зафіксована у 1992 р. як Окнины. Трансойконімна н. (див. № 688).

688. Вікнúни – с., Бл, Вкн. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Окнинъ (1816), Okniny (1872), Окнини (1926), Вікнини (1946). Н. – див. № 686.

689. Вíкторівка –с., Чм, Шид. Відоме з XVІІI ст. Варіанти н.: д. Викторовка (1862), Вікторівка (1926). Відантропонімна посесивна н.: пос. засноване поміщиком Віктором Камінським [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

690. Віктóрія –зал. ст., Гр. Відома з І трет. ХХ ст. У 1960 р. приєднана до м. Городок. Із кінця ХХ ст. фіксується як зал. ст. Варіанти н.: зал. ст. Вікторія (18 в. Гусятинської лінії) (1926), с-ще зал. ст. Вікторівка (1946), станція Вікторівка (1960), Виктория (1992), Вікторія (2004). В основі н. – лат. viktoria зі значенням „перемога”.

691. Вілія – р., л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Зіньки, Загребля, Заріччя (Бл), Долоччя, Кунів, Антонівка (Із) тощо. Варіанти н.: Вилія, Вилля, Вилія, Вилья, Willia Dnieprowa, „переидетъ рhку Велью” (1231), „при р. Вильh” [СГУ]. Довжина – 77 км [КРВУ]. Остаточно походження н. не з’ясовано. Етимологічні гіпотези: 1) від ст.-сл. велья – „велика”; 2) від індоєвропейського кореня зі значенням „витися, плести”, тобто „звивиста, буйна, швидка річка” [М. Т. Янко]. Див. також с. Вілія (Рівненська і Тернопільська обл.).

692. Вíльне – с., Км, Слр. Засноване у 20-х рр. XX ст. Варіанти н.: Колгосп Снiп (1926), Вiльний (1946), Вiльне (1960), Вольное (1979). Колишня н.-сл.-сп. складається з АГТ, що вказує на характер господарювання, та метафоричної н. Сучасна н. – ідеологічна, в основі якої – символьний прикметник із позитивним забарвленням.

693. Вíльний хліборóб – артіль, Тф. Як н. п. зареєстрована біля с. Бережинці у 1926 р. Ідеологічна н.-сл.-сп.

694. Вiльхíвцi – с., Чм, Вiл. Вiдоме з XV ст. пiд н. Ольховец Великий, Ольховцы /Ольховец Малый – на правому березі Збруча [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У кін. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. Варіанти н.: Ольховец (1404), Olschowyecz (1493), Olchowiecz Napolny (1566), Olchowiec, Olchowiec Napolny (1661), w Olchowcu Wielkim (1765), Olchowеc (1789), Б. Ольховцы (1799), Б. Вильховец (1801), Ольховцы (1884), Вiльховець (1926), Вiльхiвцi (1940). Походження ойконiма вiд ос. н. Ольха, Ольховка (1601) малоймовiрне. Бiльш вiрогiдно, що н. мотивована флоролексемою вільха. Часто н. трансформується у вiдкатойконімну: „вiльхiвцi” – „тi, що оселилися бiля вільх” [С. Д. Бабишин]. Можливий промiжний етап становлення відфлоролексемної н. – через гiдронiм; див. р. Ольховка, – притока Збруча [П. Л. Маштаков]. Н. ускладнювалася квалітативним або локативним прикметниками.

695. Вільхóвéць– с., Км, Кол. Засноване у XVІІІ ст. Варіанти н.: д. Ольховцы (1862), х. Ольховец (1888), выс. Ольховец, Кармалиты (1893), х. Ольховець, Кармаліти (1926), Вільховець (1967). Відгідронімна н.: пос. засноване на берегах р. Ольшанки (див. № 701), на землях, отриманих францисканським монастирем [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Див. також № 694. Паралельна н. – див. № 1975.

696. Вільхóвéць– с., Нв, Віл. Із XVІІІ до поч. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Olchovyecz (1493), Ольховец (1530), Olchowce (1661), Olchowiec (1784), Олховец (1805), Вильховец (поч. ХІХ ст.), Ольховец (Ольховцы) (1889), Вільховець (1926). Н. мотивована флоролексемою вільха [С. Д. Бабишин]; пос. розташовувалося у вільховому лісі, поряд зі струмком під такою ж назвою [Наддністрянська правда. – 1965. – № 37]; пор. р. Вільшанка (див. № 702).

697. Вільчúнський– окреме господарство, Хм. Фіксувалося як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Масівці. В основі н. – прізвище власника.

698. Вільшáни – с., Вл, Ожг. Варіанти н.: фільв. Ольшаны (1889), Вільшани (1946). Н. мотивується флоролексемою вільха (діал. ольха, ільха); вільшúна – „вільховий гай” [С. Д. Бабишин, Б. Д. Грінченко].

699. Вільшанúця – с., Бл, Влш. Варіанти н.: Олешеницы (1442), Ольшаница,Olscanuzca (1518), Олжаница (1816), Вільшаниця (1926). Сучасний варіант н. мотивується флоролексемою вільха (див. № 698). Перша н. має патронімічне забарвлення і, можливо, є відантропонімною; пор. ос. н. Олешко [Б. Д. Грінченко].

700. Вільшанúця – зал. ст., Бл, Влш. Зафіксована у 1992 р. як Вильшаница. Трансойконімна н. (див № 699).

701. Вільшанка – р., л. Жванця (Жванчика) л. Дністра; протікає через н. п. Вільховець, Червона Чагарівка, Ходорівці, Гаврилівці та Жванець (Км). Варіанти н.: Вильшанка, Olszanka. Гідронім походить від назви дерева вільха через прикметниковий етап. Аналогічні назви поширені на всіх слов’янських землях [Л. Т. Масенко].

Предыдущая 4 5 6 7 8 9 101112 13 14 15 16 17 18 19 Следующая