ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 21 страница

Предыдущая 17 18 19 20 21 22 232425 26 27 28 29 30 31 32 Следующая

1852. Ім. Мануїльського – посілок, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля х. Адамівка. Меморіальна н.

1853. Íмені Ільїчá –колгосп, Чм. Заснований у 20-х рр. ХХ ст. Меморіальна н.

1854. Іпа́тва – р., п. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Великий Лазучин (Бл). Етимологія н. невідома; можливо, пов’язана з гідронімом Іква; пор. також грецьке ϋπατος – „верховний, найвищий” [ЕСУМ].

1855. Íршики – с., Ск, Ірш. Варіанти н.: Ершики (1593), Iršciki (1789), Иршики (1855), Гиршики (1888), Иршикъ (1899), Іршики (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована апелятивом ірші – „штани з овечої або курячої шкіри” [С. Д. Бабишин]; 2) після одного з татарських погромів мешканці с. „пойоршилися” і втекли у низовинну місцевість, де заснували с. Лажеву; 3) н. походить від слова гірше – мешканці найбільше (найгірше) постраждали від ворога (варіант н. – Гиршики) [М. І. Теодорович]; 4) н. відгідронімного походження – р. Іршá [М. Т. Янко]. На нашу думку, н. – відантропонімна родова.

1856. Íршицький ліс – ліс, Ск. Як н. п. Иршицкійлhс зареєстрований у 1911 р. Н складається з ад’єктоніма та ГТ.

1857. Íршицький церкóвний ліс – ліс, Ск. Як н. п. Иршицкійцерк. лhс зареєстрований у 1911 р. Локативна н.-сл.-сп., де поєднано ад’єктонім, прикметник із присвійним значенням та ГТ.

1858. Iсáкiвцi – с., Км, Лас. Пос. виникло на поч. XV ст. [Прапор Жовтня. – 1972. № 9]. Варіанти н.: Hissakowcze,Issakowcze (1448), Kowicza (1630–1650), Isakowce (1661), Исаковцы (1799), Iсакiвцi (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Исак (1458).

1859. Іщукóво –х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Відантропонімна н.

1860. Йóсипівка – с., Ск, Лев. Відоме з 1779 р. Варіанти н.: Юзефовка (1855),Jozefowka (1882), Озефовка (1921), Юзефівка (1926), Йосипівка (1946). Відантропонімна н., що вказує на першого поселенця; пор. польс. ос. н. Юзеф. Сучасна н. – трансформований україномовний варіант; пор. ос. н. Йосип.

1861. Йóсипівка – с., Сс, Стс. Варіанти н.: Юзефовка (1855),Юзефовка (Куропаткіна) (1862), Юзефовка (Куропатка) (1886), Юзефовка, Куропатчина, Куропатка (1893), Юзефівка (1926), Йосипівка (1946), Йосиповка (1979). Н. – див. № 1860. Паралельна н. – відантропонімна посесивна.

1862. Йóсипівка – с., Чм, Гус. Заснована на поч. ХІХ ст. Варіанти н.: Юзефовка (1805),Sloboda Jusefowka (1820), х.Юзифовка (1862), Юзефівка (1926), Йосипівка (1946), Йосиповка (1979). Пос. засноване поміщиком Йосипом (Юзефом) Жельським [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Сучасна н. – трансформований україномовний варіант.

1863. Йóсипівці – с., Бл, Йос. Варіанти н.: Юськовцы (1442), Есковцы (1445), Юрковцы (1712), Jusypowcže (1733), Juskowcie (1789), Юсковцы (1855), Еськовцы (1888), Юськівці (1926), Йосипівці (1946). За переказами, початкова н. с. – Устьковцы, оскільки с. розташоване при усті р. Горинь. Згодом н. трансформувалася в сучасну [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Юско [АЮЗР]. Сучасна н. – див. № 1860.

1864. Йóсипці Дрýжня – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дружня. Н.-сл.-сп. складається з ойконіма та антропоніма з посесивним значенням.

1865. Кавéтчина – с., Км, Скл. Засноване у II пол. XVIII ст. вихідцями із с. Сокіл [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Stobudka Kaweckiego (1789), Каветчина (1800), Кавечина (1805), Kaweczyzna (1820), Каветчина, Кавечин, Кавчинцы, Кавчизна, Слободка Кавецкого, Соколецкая Слободка (1893). Посесивна відантропонімна н.: власником с. був Кавецький [Прапор Жовтня. – 1972. – № 9]. Пор. також ГТ кавер – „вир, коловорот” [ЕСУМ]. До складу паралельних н. входили АГТ (див. № 4147) й ад’єктонім (див. № 4230).

1866. Кавкáз – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіант н.: Кавказъ (1899), Кавьказ (1921). Відхоронімна н. (можливо, засновник пос. мав певне відношення до Кавказьких гір).

1867. Кадиїве́чка – потік, л. Ушиці л. Дністра; бере початок біля с. Кадиївка, протікає через н. п. Шевченка, Нове Село (Яр). Варіанти н.: Kadyjoweczka, Uszka, Кадыевечка [СГУ]. Відойконімна демінутивна н. Паралельна н. – відгідронімна демінутивна (див. №4692).

1868. Кадúївка– с., Яр, Кад. Варіанти н.: Cadyowcze (1493), Kadyjowka (1612), Kudiowka (1661), w Kadysuwce (1765), Kadyiowce (1775), Kadyowce (1784), Kadyiowka (1787), Кадеевка (1800), Кадиевцы (1805), Кадиевка (поч. ХІХ ст.), Кадіївка (1926), Кадиївка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кадий, Кадій, Кадьо від Аркадій. Див. також – поміщики Кадеєвські [АЮЗР].

1869. Кадúївці– с., Км, Кад. Відоме з 1410 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У ІІ пол. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Cadyowcze (1493), Cadyowce (1504), Кадеевцы (1530), Kudioowcze (1620), w Kadyjowcach (1765), Kadyiowce (1775), Kadijowce (1784), Кадиевцы (1805), Кадеевка (1855), Кадіївці (1926), Кадиївці (1938). За І. В. Гарнагою, с. назване ім’ям першопоселенця [Прапор Жовтня. – 1972. – № 17]. Див. також № 1868.

1870. Кадлубúщена – х., Із. Існував біля с. Сивір у XVII–ХІХ ст. Варіанти н.: Кадлубищі (1629), Кадлубищена (1855), Kadlubiska (1882). Відмікротопонімна н., в основі якої – прізвище поміщиків Кадлубицьких [АЮЗР]; пор. також ГТ кáдлуб – „суха простора заглибина на полі або сіножаті” [Б. Д. Грінченко]; кадовб – „невелике озеро на болоті; яма з водою на полі” [ЕСУМ].

1871. Каєтáнівка – д., Тф. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Котюржинці. С. зникло у 40-х рр. ХХ ст. після депортації мешканців у Казахстан. Варіанти н.: Каетановка (1855), Каєтанівка (1926). Посесивна відантропонімна н.: на поч. ХІХ ст. поміщик Каєтан Дашкевич у кількох кілометрах від с. Котюржинці заснував пос. Туди переселилося 40 сімей поляків [І. А. Стасюк].

1872. Казáрма для робітникíв на 585 вер. Пд.-Зх. З.Д. – зал. казарма, Шп. Як н. п. Казарма для рабочихъ на 585 вер. Ю.-З. Ж. Д. зареєстрована у 1899 р. Н.-сл.-сп. складається з ойконімізованого АГТ (казарма – „приміщення для двох солдат” [ЕСУМ] ) та числівникового локалізатора.

1873. Казáрма залізнúчна – зал. казарма, Шп. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Казарма для рабочихъ на 579 вер. Ю.-З. Ж. Д. (1899), Казарма для рабочихъ на 579 вер. (1906), Казарма залізнична (1926). В основі н. – ойконімізований АГТ. Варіанти н. – див. № 1872.

1874. Казáрма на 591 вер. – зал. казарма, Шп. Існувала у кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Варіанти н.: Казарма на 591 вер. Ю.-З. Ж. Д. (1899), Казарма на 591 вер. (1906). Н. – див. № 1872.

1875. Казáрма на 594 вер. – зал. казарма, Шп. Існувала у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Казарма на 594 вер. Ю.-З. Ж. Д. (1899), Казарма на 594 вер. (1906). Н. – див. № 1872.

1876–1877.Казáрма п.-з. 89 в., 82 в. – зал. казарма, Кр. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля м. Красилів. Н. – див. № 1872.

1878. Казáрма п.-з. заліз. – зал. казарма, Пл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1873.

1879. Казимíрівка – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Клинове. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Казимиръ (1471).

1880. Казимíрівка – х., Кр. Існував на поч. ХХ ст. як Казимировка. Відантропонімна посесивна н.; див. – поміщик Казимирський [АЮЗР].

1881. Казимíрівко – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Степок. Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першого поселенця.

1882. Казімíрів– х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лугове. Н. – див. № 1879.

1883. Казьóнний двір – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. Відмікротопонімна н.: пос. виникло на землях, що раніше належали казні; пор. казна – „державна скарбниця; гроші” [ЕСУМ].

1884. Казьóнщина – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. Н. – див. № 1883.

1885. Кайдáнського – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Генітивна посесивна н.

1886. Кайтáнівка – с., Др., Вов. Варіанти н.: д. Кастановка (1888), Кастанівка (1926), Кайтанівка (1946), Кайтановка (1979). В основі н. – прізвище або ім’я власника. Див. також № 1871.

1887. Калантир – ур. біля с. Калюсик (Вн), у якому знайдено залишки двох курганів [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження. Б. Д. Грінченко вважає це слово синонімом до карантин.

1888. Каламарúнка – с., Кр, Щиб. Варіанти н.: Каламаринка (1618), Kalamarynka (1789), Коломаринка (1855), Каламарныки (1921), Колимаринка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) біля чумацького шляху розташувалася корчма Марини. Усі казали: „Відпочинемо коло Маринки” [С. Д. Бабишин]; 2) колись с. було хутором писаря, який перейшов у спадок доньці [Ю. Д. Гжимайло]; пор. каламарник – „писар”, каламаринка, каламарівна – „донька писаря”. Імовірно, н. – відантропонімна посесивна.

1889–1890.Калатýри– ліс. ст. і х., Дн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. біля с. Гута-Яцьковецька. Етимологія н. невідома. Можливо, віддримонімні н.

1891. Калáчківці– с., Км, Клч. Варіанти н.: Kolaczkowiec (1661), Koliczkowce (1662–1663), w Kulaczkowcach (1765), Кулачковцы (1800), Kolaczkowce (1820), Калечковцы (1855), Калачковцы (1862), Калачківці (1928). Калачем чи Калачиком називався один із перших мешканців пос. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 21]; пор. ос. н. Kolacz (XVI ст.).

1892. Калéтинці – с., Із, Плс. Варіанти н.: Каłetyňcу (1615), Калитинці (1629), Kałityňce (1824), Калетинцы (1855), Калетинці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Калета (1388).

1893. Калúнівка – висілок, Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Монастирок. Відфлоролексемна суфіксальна н.

1894. Калúнівка – передмістя, Вн. Як н. п. вперше зареєстроване у XVIII ст. Злилося із с. Зіньків. Варіанти н.: Kalinow (1787), Калинівка (1928). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Калина (1491).

1895. Калинівка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Святець (Тф), Довгалівка, Москалівка, Воробіївка, Тихомель (Бл). Варіанти н.: Калиновка. Н. – див. № 1893.

1896. Калúнівка – с., Гр, Буб. Варіанти н.: вис. Калинівка (1926), Калиновка (1979). Н. – див. № 1893. За іншими джерелами, н. мотивована антропонімом [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85].

1897. Калúнівка – с., Гр. Як н. п. Калиновка зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1898. Калúнівка – с., Бл, Ден. Варіанти н.: х. Калиновка (1855), Kilinowka (1885), Калинівка (1946). Н. – див. № 1893. Пор. також ос. н. Калина (1491).

1899. Калúнівка – с., Із, Тлж. Існує із серед. ХХ ст. Н. – див. № 1893.

1900. Калúнівка – с., Км. Існувало у I пол. XX ст., приєднане до с. Кривчани. Варіанти н.: Хутiр Мединського (1926), х. Калинiвка (1956). Н. колишнього пос. – посесивна (АГТ та прізвище власника); друга н. – див. № 1893.

1901. Калúнівка – с., Ск, Лев. Варіанти н.: Калиновка (1593), Kalinowka (1789), Калинівка (1926). М. Євтушок вважає, що н. мотивована флоролексемою калина [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; див. – дворяни Калиновські [АЮЗР].

1902. Калúнівка, – ур., Пл. Як н. п. Калиновка зареєстроване у 1899 р. Н. – див. № 1893.

1903. Калúнівка – фільварок, Бл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Тростянка. Н. – див. № 1893.

1904. Калúнівка – х., Пл. Як н. п. Калиновка зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 1893.

1905. Калúнівка – х., Ск. Існував у XIX – на поч. XX ст. біля с. Круглик. Варіанти н.: Калиновка (1899), Калинівка (1926). Н. – див. № 1893.

1906. Калúнівка – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Потереба. Н. – див. № 1893.

1907. Калинка – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. В’язовець (Бл). Варіант н.: Калиновка (1887) [СГУ]. Відфлоролексемна демінутивна н.

1908. Калúнки –фільварок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Калинки. Трансойконімна н.

1909. Калúнки –х., Дн. Заснований у середині ХІХ ст. У 50-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Малий Карабчіїв. Варіанти н.: Калинки (1862), Килинки (1888). Іноді н. виводять від імені першого поселенця [В. С. Прокопчук]. Відмікротопонімна н., мотивована флоролексемою калинка.

1910. Калинóва – х., Пл. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Понінка. Н. – див. № 1893.

1911. Кáлинське – с., Км. Існувало у II пол. XIX – I пол. XX ст., приєднане до с. Княжпiль. Варіанти н.: выс. Фурмановская Долина (1893), Демьянов Яр, Фурмановская Долина (1894), посiл. Фурманiвська Долина (1926), х. Калинський (1956). Пос. не зовсiм тотожнi. За переказами, це – місце, де раніше було с. Фурманiвка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], звідси й варіанти н., до складу яких входили ГТ. Остання н. – локативна відойконімна (див. № 1912).

1912. Калиня– с., Км, Кул. У серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Calynye (1493), Калинье (1530), Kalinie (1661), w Kaliniu (1765), Kalin (1784), Калине (1805), Калиня (1862), Калина (1889). За І. В. Гарнагою, відмікротопонімна н.: місцевість, вкрита заростями калини, мала н. Калиньє, Калиння [Прапор Жовтня. – 1972. – № 21]. Див. також – поміщики Калиновські (XVІІІ ст.), ос. н. Калина (1491).

1913. Калúтинці– с., Гр, Ост. Варіанти н.: Kalityncze (1578–1583), Kolignow (1630–1650), w Kalityncach (1765), Калитинцы (1800), Колетинцы (1855), Калитинці (1926). Н. вказує на першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]; пор. ос. н. Калита (1491).

1914. Калúтківці– частина с., Км. Як н. п. зареєстроване у 1926 р., злилося із с. Оринин. Н. мотивована ос. н. Калитка, Калита (1491).

1915. Калíніне – х., Тф. Існував у І пол. ХХ ст. У 40-х рр. злилося із с. Бережинці. Меморіальна н. (в честь радянського політичного діяча М. Калініна).

1916. Калíнiнське – с., Сс. Існувало у II чверті XX ст., приєднане до с. Яблунiвка. Варіант н.: Калининський (1946). Меморiальна н. (див. № 1915).

1917. Калькóве – с., Тф. Існувало у І пол. ХХ ст. Варіанти н.: можливо, х.Кальчуків(1926), Калькове (1946). У 1960 р. приєднане до смт. Базалія. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Калко [М. О. Демчук]. Пор. також ГТ калка – „брудний, заболочений” [Б. Д. Грінченко].

1918. Кáльна – с., Др, Кал. Існує із серед. I тис. н. е. [Радянське Поділля. – 1970. – № 40]. Відоме з 1431 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Dzerzazna (1493), Деражня Юрковича (1530), Мала Деражня, Деражня-Калинська (1532), Kalinska Derazna, Kalynski-Derazna (1564), Derazna Kalinska (1565), Деражня Калинская (1565), Deraznia Kalinska (1668), Kalna Deraznia (1784), Деражно (1800), Kalna Daraznia (1820), Кально-Деражня (1855), Кальна-Деражня (1889), Деражня-Кальна,Кальна-Деражня (1893), Кальна (1967). Перша н. – див. № 1233. Етимологічні гіпотези: 1) у 1532 р. пос. було власністю Фрiдрiха Калинського [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) вiд ГТ калуга, калужа – „болото, трясовина”; 3) вiд литовського kalnas, латвiйського kalne – „гора” [Радянське Подiлля. – 1970. – № 40]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником і антропонімом-посесивом.

1919. Кальчукíв – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Посесивна н.

1920. Калю́женська – корчма, Кр. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Криворудка. Варіанти н.: Калюжинская (1855), Калюжинсская (1862), Калюшная (1899), Калюжная (1906), Калюженська (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Калюжний [АЮЗР].

1921. Калю́жна – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Степанівка. Н. – див. № 1920.

1922. Калюс – р., л. Дністра; утворюється злиттям потоків Коломийка і Нечипорівка, протікає через н. п. Віньківці, Карижин і Карачіївці (Вн), Цівківці, Браїлівка, Нова Ушиця, Куча, Глибівка (Нв). Варіанти н.: Kalus, Kalusik, Калюсикъ, Kalusz [СГУ]. Довжина – 65 км [КРВУ]. Гадають, що н. зумовлена каламутною водою річки і утворена за допомогою форманта -юс [С. Д. Бабишин; М. Т. Янко]. Пор. *kalъ / *каlь / *kala / *kalo, що означають: наприклад, у старослов’янській мові калъ – „грязь, тина”; болгарській кал – „грязь, осадок”; чеській kal– „жидкая грязь, грязная вода, сточные воды, лужа, осадок”; словацькій kal – „грязная вода, жидкая грязь, осадок” [ЕСУМ]; у перекладi з грецької Калiус – „гирло” [Надднiстрянська правда. – 1965. – № 73].

1923. Кáлюс – с., Нв. Відоме із XIII ст. З кін. XIX ст. – вол. ц., у 1923–1925 рр. – рай. ц. До 40-х рр. XX ст. – міст. У 80-х рр. XX ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Калиоус (1241), Calus (1493), Калюс (1530), Kalus (1630–1650), Kalusz (1784), Калуц (1792), Калуз (1793), Калюс, Калиш (1804), Калиж (1828), Калюс, Калюш (1865). Вiдгiдронімна н. (див. № 1922). Пор. також ос. н. Калусъ, Kalusz [М. О. Демчук].

1924. Калюсéччина (Калюсáни)– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Відмікротопонімні н., можливо, мотивовані ГТ калуга, калюжа – „болото; трясовина” [Е. М. Мурзаєв] або апелятивом кал – „бруд” [Б. Д. Грінченко]. Див. також ос. н. Калусъ [М. О. Демчук].

1925. Калю́сик – р., л. Калюса, л. Дністра. Протікає через н. п. Калюсик. Довжина – 12 км [КРВУ]. Демінутивна відгідронімна н. (див. № 1922).

1926. Калюсик– с., Вн, Кар. Варіанти н.: Calus (1493), Kalus (1630–1650), Kalusz (1784), Kalusik (1787), Калюсик (1805), Калюсік (1926). Відгідронімна н. (див. № 1925).

1927. Кáмени – висілок, Ск. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Оріхівка. Квалітативна н., можливо, мотивована деформованим прикметником кам’яний.

1928. Каменолóмня – х., Гр. Існував у I трет. XX ст. біля м. Городок. Вiдмiкротопонімна н., мотивована ГТ каменоломня – „каменярня; кар’єр; родовище каменю, де його видобувають, розробляють” [СУМ].

1929. Ка́мінна – р., л. Цвітохи п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Хролин (Шп) [СГУ]. Н. зумовлена особливостями навколишнього рельєфу.

1930. Кам’янá Грéбля – ур., Ск. Існувало як н. п. Камяная-Гребля на поч. ХХ ст. Локативно-квалітивна н.-сл.-сп.

1931. Кáм’янець-Подíльська óбласть – адміністративно-територіальне утворення, створене у 1937 р. замість прикордонних округ шляхом поділу Вінницької обл. на Вінницьку та Кам’янець-Подільську, куди й увійшли всі райони сучасної Хмельниччини. У травні 1941 р. обласний центр був перенесений із м. Кам’янець-Подільський до м. Проскурів.

1932. Кáм’янець-Подíльський – м. Можливо, в епоху Рубежу мало н.: Klepidava, у I–II ст. – Petridava, Kapposvvov, у IX ст. – Metonium у значенні „кам’яне місто”. Городище перетворене у м. в XI ст. Вiдоме з 1062 р. Першi лiтописнi данi – з 1196 р. Із 1374р. – мiст., з 1795 р. – м. У 1360–1390 рр. – центр Подiльського удiльного князiвства; у 1390–1923 рр. – пов. ц.; у 1390–1793 рр. – центр воєводства; у 1793–1797 рр. – центр намісництва, у 1797–1923 рр. – губернський центр; у 1923–1930, 1935–1937 рр. – центр округу; у 1937–1940 рр. – обласний центр; в 1928–1939 рр. i з 1957 р. – рай. ц. Варіанти н.: коло Каменц (1196), в Каменець (1210), Каменец Подолский (1226), Каmenec (1351), Каменец (1440), Саmenecz (1513), Camenec (1519), Kamieniecz (1565), Kamieniec (1612), Kamieniec Podolsky (1651), Kaminiec (1696), Kamieniec Podolski (1699), Каменец-Подольский (1764), Kamieniec Podolskij (1789), Кам’янець на Подiллi (1926), Кам’янець-Подiльський (1938). Локативно-квалiтативна н.-сл.-сп., що вказує на природнi особливостi навколишньої місцевості (камінь) i локалізацію пос. (подільський), на вiдмiну вiд iнших таких н. [С. Д. Бабишин].

1933. Кáм’янець-Подíльський держáвний ботанíчний сад – ботанічний сад. Розташований у південно-східній частині м. Кам’янець-Подільський, вздовж круч р. Смотрич. Закладений у 1930 р. професором М. Т. Гомораном. Площа – 17,5 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, прикметника та ГТ.

1934. Кáм’янець-Подíльський лісопáрк– парк, Км. Розташований у м. Кам’янець-Подільський вздовж каньйону р. Смотрич. Закладений у 1886 р. Площа – 13 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

1935. Кáм’янець-Подíльський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1928 р. (крім 1939–1957 рр.). Центр – м. Кам’янець-Подільський. У складі району в різні роки нараховувалося: 30 сільрад та 130 н. п. (1962), 33 сільради, 1 смт. та 121 село (1987), 1 селищна, 42 сільські ради, 1 смт. та 122 села (2004). Загальна площа становить 1500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1936. Кам’янéцька окрýга– адміністративно-територіальна одиниця, заснована у 1925 р.; окружним центром було м. Кам’янець-Подільський. Округа нараховувала 16 районів, 296 сільрад, 737 н. п, 1 місто, 2 смт. Загальна площа становила 5560 кв. км. У 1932 р. було ліквідовано округи і створено 5 областей: Харківську, Київську, Дніпропетровську, Одеську та Вінницьку, до якої ввійшла Кам’янецька округа. У 1935 р. на прикордонній частині Вінницької області знову утворена Кам’янецька округа. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ округ, округа – „частина держави, що виділяється в окрему територіальну одиницю з адміністративно-політичною, господарською та ін. метою” [СУМ].

1937. Кам’янéцький повíт –адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з 1434 р. до 1923 р. Центр – м. Кам’янець-Подільський. У складі повіту в 1530 р. нараховувалося 11 міст, 153 села, а в 1787 р. – 24 міста і 341 село [АЮЗР]. До його складу у 1914 р. входили Баговицька, Балинська, Бережанська, Вільховецька, Гавриловецька, Городоцька, Довжоцька, Купинська, Куявська, Маківська, Лянцкорунська, Орининська, Рихтецька, Смотрицька та Циківська волості. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

1938. Кам’янúй – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Конотопи. Варіанти н.: Камена (1855), Камяний (1906), Камянный (1911). Н. характеризує рельєф, що складається з нерудних корисних копалин [С. Д. Бабишин]. Див. також р. Камінна, яка протікає біля с. Хролин (див. № 1929).

Предыдущая 17 18 19 20 21 22 232425 26 27 28 29 30 31 32 Следующая