ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 22 страница

Предыдущая 18 19 20 21 22 23 242526 27 28 29 30 31 32 33 Следующая

1939. Кáм’янка – зал. ст., Сл. Зареєстрована у 1992 р. як Каменка. Трансойконімна н. (див. № 1944).

1940. Кáм’янка – с., Гр, Кам. Вiдоме із XVII ст. [ІМІС]. Варіанти н.: przy. Woytowinski (1820), д. Войтовина (1862), Вiйтовина (1926), Кам’янка (1946), Каменка (1958). Колишня н. – посесивна: пос. належало сатанiвському вiйту, якому воно було вiддане на утримання К. Сенявською в серед. XVII ст. [Прапор Iллiча. – 1975. – № 84]. Пор. також – р. Вiйтовина, (див. № 684). Сучасна н. – квалітативна, вказує на особливість місцевості [С. Д. Бабишин]; пор. також ГТ кам’янка – „річка, яка тече в кам’янистому ложі” [Е. М. Мурзаєв]; „кам’яниста гора” [Т. А. Марусенко].

1941. Кáм’янка – с., Із, Кун. Варіанти н.: Каmionki (Каменки) (1630), Kamionke (XVIII ст.), Каменка (1874), Kamianka (1882), Кам’янка (1926). Н. – див. № 1940.

1942. Кáм’янка – с., Із. Зафіксоване у 1921 р. як Каменка біля с. Гурщина. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 1940.

1943. Кáм’янка – с., Км, Кам. Засноване у ІІ пол. XVІII ст.[Прапор Жовтня. – 1972. – № 90]. Варіанти н.: Мукша-Боришковецкая (1889), пос. Борышковецкая Мукша, Мукша Борышковецкая (1893), Мукма (1913), Мікша-Боришковецька, Мукша-Боришковецька (1926), Кам’янка (1946), Каменка (1979). Колишня н. – відгідронімна (див. № 3101), ускладнена ад’єктонімом (див. № 330). Сучасна н. – див. № 1940. Не виключена і відойконімна мотивація н., бо с. фактично є передмістям Кам’янця-Подільського.

1944. Кáм’янка– с., Сл, Цвт. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Каменка (1855), Kamionke (1880), Кам’янка (1926). Н. – див. № 1940.

1945. Кáм’янка– ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Н. – див. № 1938.

1946. Канáрки – х., Кр. Існував у І пол. ХХ ст. У 1939 р. приєднаний до м. Красилів [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Можливо, відантропонімна н.; пор. татар. канара – „бойня; місце, де забивають скот”; канарок – „сорт вівса, що рано дозріває і має дрібне зерно” [ЕСУМ]; канарка – „канарейка” [Б. Д. Грінченко].

1947. Кáнівка– с., Вл, Плн. Варіанти н.: w Kaniuwce (1765), Kamionka (1789), Конавка (1800), Каневка (1805), Канювка (поч. ХІХ ст.), Kaniowka (1820), Канівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована флоролексемою канька – „очерет”: с. розташоване вздовж р., береги якої вкриті очеретом [С. Д. Бабишин]; 2) пос. було власністю старости М. Потоцького, „пана Каньовського” [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; пор. ос. н. Kania [М. О. Демчук]. Див. також каня – „шуліка” [ЕСУМ].

1948. Кáнтівка– с., Ск, Нем. Варіанти н.: дер. Кантовка (1899), Кантівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; див. Кантовський [АЮЗР]. Пор. також кант – „край, круг, кут” [ЕСУМ].

1949. Капанú – с., Із. Як н. п. Капаны зареєстроване біля с. Плужне у 1921 р. Детальніші відомості відсутні. Можливо, в основі н. – фонетичний варіант мікротопоніма копанка зі значенням „розміщене під посів місце у лісі, яке не можна орати, а лише треба копати; невелике водоймище з ґрунтовою водою, викопане для господарських потреб; криниця без зрубу” [Б. Д. Грінченко].

1950. Капáриха– х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Свіршківці. Можливо, в основі н. – прізвисько власниці; пор. капар – „збіднілий”; капарниця – „погана господиня; нечупара” [Б. Д. Грінченко]; капара – „хвороблива, квола людина”; капарка – „збідніла, зубожіла жінка” [ЕСУМ].

1951. Капáриха– х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Юрківці. Н. – див. № 1950.

1952. Капелáна – х., Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. Кошелівка. Посесивна н.; пор. апелятив капелан – „католицький священик, що править службу в каплиці для вузького кола віруючих” [СУМ].

1953. Капелю́х – ліс. ст., Вл. Як н. п. Капелюхъ зареєстрована у 1899 р. Відмікротопонімна н., мотивація якої невідома.

1954. Капітýльщина – колонія, Шп. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: д. Капитульщина (1899), Капітульщина (1926). Можливо, н. вказує на спосіб отримання землі; пор. лат. capitulāre – „домовлятися; укладати угоду” [ЕСУМ].

1955. Капустúн – с., Ск, Кап. Варіанти н.: Старые и Новые Капустинцы (1593), Капустино (1603), Капустинъ (1611), Kapustin (1789), Капустин (1926). Відантропонімна посесивна н., яка ускладнювалася квалітативними прикметниками.

1956. Капустяни– с., Нв, Кпт. На рубежі ХІХ–ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Capusczyncze (1493), Kapusczynce (1542), Капущинцы (1542), Kapuszane (1630–1650), Kapustynce, Kapusciany (1661), Капустяны (1805), Капустяне (1884), Капустяни (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Капуста (1498).

1957. Карабíївка – с., Тф, Крб. Варіанти н.: друге селище Камень (1421), Камень Верхний (1563), Вишний Камень (1584), Кораблівка (1606), Караблівка (1629), Карабіевка (1681), Karabijowka (1789), Korablowka (1789), Карабіївка (1926). Колишня н. – локативно-квалітативне сл.-сп.: у давнину тут добували камінь. Оскільки пос. розташоване на р. Полква, вище смт. Теофіполь (колись – Камень), то с. називали Вищий або Верхній Камень. Сучасна н. татарського походження: у Кримських горах є масив Карабі-Яйла, можливо, пос. заснували вихідці звідти. Феодали наймали татарські загони для охорони маєтків від народних заворушень та повстань. Найманці створили с., н. якого збереглася і до сьогодні в українізованій формі [І. А. Стасюк]. Можливо, н. відантропонімна, вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Карабанъ [АЮЗР]. Варіант Кораблівка – невідомої мотивації (можливо, н. пов’язана з ГТ корабель – „висока гора” [ЕСУМ] або антропонімом).

1958. Карабíївський – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Карабіївка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1959. Караї́мівка – с., Ск, Всн. Засноване на поч. ХVI ст. [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Караимовка (1782–1783), Караїмівка (1926). Польський король Сигизмунд І переселив із Польщі караїмів на Волинь, де вони й заснували села Караїмівку та Караїну (Караїму) [А. М. Андріяшев].

1960. Караї́на – с., Тф, Гав. Варіанти н.: д. Каролина (1747), Karolina (1867), Кароліна (1926), Караїна (1946). Етимологічні гіпотези: 1) за народними переказами, під час війни німці топили людей у криницях, тобто карали їх; 2) поміщиця Кароліна Яблоновська у ХVIІІ ст., переселивши частину населення з Карабіївки, заснувала с. і назвала своїм ім’ям. Згодом переселенці трансформували н. у Караїну [Червона зірка. – 1977. – 5 березня]. Див. також № 1959.

1961. Карасúха – с., Бл, Бгр. Варіанти н.: Красиха (1855), хут. Карасиха (1899), Карсиха (1921). Посесивна н., в основі якої – прізвисько жінки; див. – дворянин Я. Карась [АЮЗР]; пор. ос. н. Карась (1498).

1962. Карачіївці– с., Вн, Кар. Відоме з 1431 р. [ІМІС]. Варіанти н.: Гричовцы, Гричковцы (XV ст.), Карачеевцы (1530), Речовцы, Шагутинцы (XVІ ст.), Hriczoowcze alias Karaczowcze (1582), Karacziowcze (1630–1650), Karaczyiowce (1784), Карачиевцы (XVІІІ ст.), Карачиев (1800), Karaczyiewce (1820), Карачіївці (1926), Карачиївці (1938). Перша н., мабуть, мотивована ос. н. Гричко; пор. Грицко (1404), Гридко (1495). Друга н. (патронімічна за формою) більше ніде не фіксується. Етимологічні гіпотези сучасної н.: 1) від етноніма карачіївці – „жителі Північного Кавказу” [О. С. Стрижак]; 2) від антропоніма Карач (1495); 3) у 1504 р. пос. заволоділи шляхтичі Карачевські [АЮЗР], що найбільш імовірно.

1963. Карáчківці– с., Чм, Цик. Варіанти н.: Карачева Лука (І пол. XVI ст.), Karaczkowcze, albo Karasziowa Laka (1565), Karaczkowcze (1569), Карасева Лука, Карасівка, Карашівка (XVI ст.), Karaczkowce (1661), Kereczkowce (1784), Карачковцы (1855), Карачковцы, Карасев Луг (майже зникло) (1893), Карачківці (1926). Колишня н. – посесивне сл.-сп., мотивоване ГТ та ос. н. Карась (XVIІ ст.). Сучасна н., мабуть, є своєрідною трансформацією давньої; пор. також ос. н. Карач (1495).

1964. Карвасáри– міст., Км. Засноване у ІІ пол. XVI ст. кам’янецьким старостою Влодеком як караван-сарай [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Смотрич. Варіанти н.: w Karwasarach (1765), Karwasary pod Kamiencem (1775), Карвасары (1805), Карвасари (1926). За С. Д. Бабишиним, н. виникла в результаті контамінації АГТ караван-сарай – „заїжджий двір для караванів” [Е. М. Мурзаєв]. На нашу думку, в основі н. – апелятив карвасар зі значенням „словесний суд, який розташовувався колись у містах та селах на ярмаркових площах у палатках” [Б. Д. Грінченко], тобто, найімовірніше, що у міст. таким чином розглядалися різні судові справи.

1965. Карвóвського – х., Пл. Як н. п. Карвовскаго зареєстрований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

1966. Каргóпіль– фільварок, Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Карнополь (1899), Каргопіль (1926). Мотивація н. невідома. Можливо, в основі – апелятив карган зі значенням „приймальний пункт для риби; льодовня, холодильник” [ЕСУМ] та ГТ поле.

1967–1968.Кар’є́р 1-й, 2-й – кар’єри, Сл. Як н. п. зареєстровані у 1899 р. Локативно-квалітативні н., ускладнені диференційним числівником; див. ГТ кар’єр – „низьке піщане місце” [Т. А. Марусенко]; „місце відкритого добування копалин, які залягають неглибоко” [СУМ].

1969. Кар’єри – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1967.

1970. Карúжин– с., Вн, Він. Варіанти н.: Karaczyn (1784), Karyczyn (1787), Карчин (1800), Karazyn (1820), Карыжин (1855), Карыжын (1862), Карижин (1888), Карижен (1938). Посесивна н.

1971. Карúмка – ур., Шп. Існувало як н. п. Каримка на поч. ХХ ст. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Кариманъ [М. Я. Морошкін].

1972. Карúчинці– х., Др. Існував як Карычинцы у середині ХІХ ст. біля с. Коричинці. Трансойконімна н.

1973. Карíна– передмістя, Вн. Як н. п. Caryna зареєстроване у 1789 р. Злилося із с. Зіньків. Мотивація н. невідома, можливо, це вказівка на власницю.

1974. Кáрлівка– передмістя, Вн. Як н. п. Karlowka зареєстроване у 1789 р. Злилося із с. Зіньків. Відантропонімна н.

1975. Кармалíти– х., Км. Заснований на поч. XVIІІ ст. З ІІ пол. ХІХ ст. існує як одне пос. з х. Ольховець. Варіанти н.: д. Кармалиты (1861), выс. Ольховец, Кармалиты (майже втрачене) (1893), х. Ольховець (Кармаліти) (1926). Посесивна н.: пос. виникло на землях, що належали кармелітському монастирю [Прапор Жовтня. – 1973. – № 116]. Див. також ос. н. Кармаліта та р. Кармелітанка, притока Жванчика (див. № 1979).

1976. Кармалюкова гора – гора (товтра), вершина Подільської височини, розташована на території однойменного заказника між с. Привороття Друге і Гуменці (Км) На горі знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур] і в 1980 р. встановлено пам’ятний знак – метрову стелу з написом про те, що тут у V–IV ст. до н. е. існував укріплений пункт скіфів, а пізніше, у ХІІ–ХІІІ ст., – городище слов’ян [ППХ]. Те саме, що й Гнатовина. За народним переказом, тут діяв Устим Кармалюк – керівник боротьби селянства проти поміщиків на Поділлі [М. Т. Янко]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

1977. Кармалюкóва горá – заказник, Км. Розташований біля с. Привороття Другого. Площа – 765 га [ППХ]. В основі н. – оронім Кармалюкова гора (див. № 1976), яка розташована на території заказника.

1978. Кармалюкова печера – печера на півдні Кармалюкової гори, на лівому березі р. Мукші (Км) [М. Т. Янко]. Н.-сл.-сп. складається із присвійного прикметника і ГТ.

1979. Кармелітáнка –р., л. Жванчика л. Дністра; між рр. Суржа і Смотрич (КРУ). Варіанти н.: Кармалітанка, Кармелитка [СГУ]. На нашу думку, це р. Вільшанка, пор. колишнє найменування с. Вільховець – Кармеліти. Довжина – 10 км [КРВУ]. Н. – від католицького чернечого ордену кармелітів, монастир яких колись був розташований на березі цієї річки [М. Т. Янко]. Див. також № 1975.

1980. Карначíвка– с., Яр, Про. Варіанти н.: Kacziowka (1630–1650), Kornaczowka (1661), w Kornaczuwce (1765), Корначевка (1805), Карначувка (1862), Карначевка (1898), Корпачевка (1914), Корпачівка (1926), Карначівка (1946). За переказами, в основі н. – прізвище чи прізвисько власника; пор. ос. н. Корнач (1545).

1981. Каролíна-Гранúця– фільварок, Тф. Існував у ХІХ – поч. ХХ ст. Варіанти н.: Каролинская граница (1899), Карол.-Граница (1906), Каролина-Граница (1911). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ойконіма (див. № 1960) та ГТ.

1982. Карпúлівка– с., Бл, Мбр. Варіанти н.: Карпиловка Бол. (1816), д. Карпиловка (1855), Карпилівка (1926), Корпилівка (1996). Відантропонімна н., яка вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Карпило (Карпо). Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

1983. Кáрпівці– с., Сс, Плв. Варіанти н.: Карповцы (1453), Karpowcze (1469), Karpowce (1668), Karpowka (1787), Корпивцы (1800), Каржовцы (поч. ХІХ ст.), Карпівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Карп (1430).

1984. Кáрпівці– с., Хм, Руж. Варіанти н.: Karpowce (1784), Карповцы (1800), Карновцы (1914), Карпівці (1926). Н. – див. № 1983.

1985. Кáрпівщина– с., Пл. У 1612 р. тут побудована церква під керівництвом архімандрита Карпа [М. І. Теодорович]. Очевидно, пос. існувало з цього часу. Офіційні відомості – з ХІХ ст. У 1960 р. об’єднане з м. Полонне. Варіанти н.: ур.Карповщизна або “Под монастыркомъ” (1855), предм. Корповщина м-ка Полоннаго (1899), Карповщина (1926), Карпівщина (1946). Відантропонімна н., мотивована іменем архімандрита Карпа; див. також – С. Карповський [АЮЗР].

1986. Карпóва усáдьба– ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Карпусево (1899), Карпова усадьба (1906). Відантропонімна посесивна н., мотивована ос. н. Карпо або прізвищем власника м. Судилків П. О. Карпова [І. І. Леонтьєв].

1987. Карпусéве– ур., Шп. Зареєстроване як н. п. Карпусево у 1899 р. Н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Карпусь [Б. Д. Грінченко].

1988. Карукóвіча– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Генітивна посесивна н.

1989. Касені́вка – р., п. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає черезс. Малий Правутин, Манятин, Гориця (Сл). Варіант н.: Касеньевка [СГУ]. Відантропонімна н. невідомої мотивації.

1990. Каскáда– с., Нв, Нву. Відмікротопонімна н.: на поч. ХІХ ст. в честь приїзду подільського губернатора В. І. Червкіна з джерела питної коди зробили водоспад-каскад; з того часу ця місцевість зветься Каскадою [Наддністрянська правда. – 1898. – № 156]. За С. Д. Бабишиним, русла деяких річок перетинаються бродами – кам’яними підвищеннями, що утворюють мілину, якою можна перейти без перевозу. Ймовірно, такий брід біля с. й нагадує каскад. Пор. каскад – „природний або штучний водоспад, що спадає уступами, або система таких водоспадів, каскада, лава” [СУМ].

1991. Каскáда– фільварок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1898 р. біля с. Мушкутинці. Н. – див. № 1990.

1992. Катерúнівка– с., Дн, Мин. Варіанти н.: Катериновка (1862), Катеринівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) с. назване в честь імператриці Катерини ІІ, яка зупинялася тут під час поїздки Україною. Проте документально це не підтверджено; 2) с. засноване вихідцями із російських губерній, які назвали його іменем імператриці [В. С. Прокопчук].

1993. Катерúнівка– с., Хм, Ант. Варіанти н.: Katarynowka (1784), Katherynowka (1789), Катериновка (1800), Katerynowka (1820), Катериновка, Екатериновка (1893), Катеринівка (1926). За переказами, пос. належало Катерині.

1994. Кацабíївка– х., Чм. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Івахнівці. Варіанти н.: х. Пукосів (1926), Кацабіївка (1946). Пос. не зовсім тотожні. Перша н. – посесивна. В основі другої – етнонім кацап, кацаб зі значенням „росіянин” [Б. Д. Грінченко].

1995. Кáчинці– с., Ск. Існувало як Качинцы у І трет. ХХ ст. біля с. Медці. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Качка (1472), дворяни Качинські [АЮЗР].

1996. Качукú– с., Бл. Зафіксоване у 1921 р. біля с. Кащенці. В основі н. – прізвище власників.

1997. Качýринці– с., Вл, Птр. Відоме із XVI–XVII ст. [М. В. Симашкевич]. Варіанти н.: д. Качуринцы (1862), Кочуринцы (1884), Качуринці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми качка. За переказами, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Качаръ (1579), Качура (1698).

1998. Кашелíвка– х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. як Кашелевка. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кошель (1495).

1999. Кашівщúна– ур., Із. Існувало як н. п. Кашевщина у ХІХ ст. біля с. Мокрець. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Кашинъ (1472), Каша (1537). З 1647 р. відомий рід Кашовських [АЮЗР]. Див. також кашка – „дрібні квітки на рослинах; молоді соснові шишки; конюшина; грицики” [ЕСУМ].

2000. Кашлай – ліс біля с. Підлісний Олексинець (Гр), у якому знайдено залишки д.-р. городища [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження; можливо, мотивована прикметником кошлатий зі значенням „мохнатий” [Б. Д. Грінченко].

2001. Каштáнівка– с., Км, Гру. Варіанти н.: Kozodawince (1730), Козодавинцы (1800), Козодавинці (1926), Каштанівка (1967), Каштанова (1979). Колишня н. – патронімічна, мотивована ос. н. Козодав(а); пор. рос. Козодав И. (1495). В основі сучасної н. – флоролексема каштан.

2002. Кáщенці– с., Бл, Ств. Відоме з XVI ст. Варіанти н.: Кащинцы (1563), Kaszczynce (1872), Кащинці (1926), Кащенці (1946). Патронімічна н.; пор. ос. н. Кащенецъ, Кашка (1599), Кащикъ (1651).

2003. Квітнéве – с., Бл, Кві. Варіанти н.: Бhсовка (1565), Бесовка (1565), Bisowka (1618), Бисовка (1681), Biczowa, Biszow (1789), Bisowka (1872), Бисивка (1901), Бісівка (1926), Квітневе (1969). Колишня н. – відгідронімна: на півночі с. текла річка Бісиця, в народі – Устя [Життя і слово. – 1998. – 27 жовтня], яка, проте, документально не засвідчена. Можливо, відантропонімна н. Сучасна н. – емоційно-експресивна, мотивована найменуванням місяця.

2004. Кéптинці– с., Км. У 1967 р. приєднане до с. Голосків. Варіанти н.: Киптинцы (1439), Keptyncze (1530–1540), Киплнийче (1553), Kiplincze, albo Kiplowcze (1565), w Kipthinczach (XVI ст.), Kuszince (1630–1650), Kiptynce (1661), Kiblynce (1789), Кептинцы (1805), Коптинцы (Koptynce) (1820), Kieptynce (1820), Каптинцы (1855), Кептинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива кіпець – „купа землі; межовий знак”. На нашу думку, патронімічна н., утворена від ос. н. Кипта; пор. укр. Киптай (1552).

2005. Кернúця –л. Збруча л. Дністра; між рр. Темна і Дубовецький. Варіанти н.: Керница, Kiеrnica [СГУ]. В основі н. – гідрографічний термін діалектного походження керниця – „колодязь”.

2006. Киднорáлка – х., Шп. Існував у ХІХ ст. Етимологія н. невідома.

2007. Киликúїв– с., Сл, Клк. У 1602–1923 рр. – міст. Варіанти н.: Киликіевские имения (1568), Киликіевъ (1571), Киликиевское (1579), Kilikiew (1789), Киликиев (1921), Килікиїв (1926), Киликиїв (1946), Киликіїв (1987). За переказами, н. походить від дієслова киликати – „щебетати” [Б. Д. Грінченко], оскільки с. розташоване на р. Корчик, де водилося багато птахів. На нашу думку, н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Килка (1506).

2008. Кирдáнівка– присілок, Лт. Існував із XVI ст., у ХІХ ст. злився із с. Кудинка. Варіанти н.: Кердановцы (1530), Kierdanowcze (XVI ст.), Kirdonowka (1661), Kierdanowka (1668), Кирдановка (1805), Kerdanowka (1820), Кердановка (1862), Кудынка с Кирдановкой (1893). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива кирда – „отара або стійло для овець”. Ймовірніше, що н. мотивована ос. н. Кердан, Кардан; див. також – поміщики Керданівські [АЮЗР].

2009. Киселí– с., Ск, Схн. Варіанти н.: Кисели (1593), Kisieli (1789), Kisiele (1885), Кисили (1906), Кисілі (1926), Киселі (1946). Посесивна н., в основі якої – прізвище землевласника Киселя [АЮЗР]; пор. ос. н. Кисель (1475). Див. також ГТ киселиця – „трясовина, болото” [Е. М. Мурзаєв].

2010. Киселíв– х, Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Кисилево (1899), Киселево (1906), Киселів (1926). Відантропонімна посесивна н. (див. № 2009).

2011. Киселíвка– с., Км, Влз. Варіанти н.: Thyschylowcze (1493), Тыщиловцы (1530), w Tyszolowcach (1765), Kisielowka (1775), Tyszlowce (1787), Tyszylowce (1789), Киселевка (1805), Kisieluwka (1820), Киселевцы (1855), д. Кисилевка (1888), д. Кисилевка, Кисилевцы (1893), Кисілівка (1926), Киселівка (1946). Перша н. – патронімічна, ймовірно, мотивована прізвищем або прізвиськом першопоселенця Тишила; пор. ос. н. Тиш (1618). Сучасна н. має посесивний характер; пор. ос. н. Кисель (1475).

2012. Китáйгород– с., Км, Кит. Засноване на поч. XVІІ ст. кам’янецьким каштеляном А. Потоцьким. Із поч. XVІІ до 40-х рр. ХХ ст. – міст. З ІІ пол. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1931 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Kutajgrad (1630–1650), Китайгород, Новый город, Новое место (1638), Kitaygrod (1661), Kytajgrod (1674), Китайград (1793). Н. утворена від слів кита – „плетениця” і город – „місто”. В минулому так іменувалися поселення, що мали укріплення, які спочатку ставилися з лози, а потім мурувалися [С. Д. Бабишин]. Колишня н. – поєднання квалітативного прикметника і АГТ.

2013. Китайгорóдський ліс – заказник, розташований на південний захід від с. Китайгород (Км), на скелях р. Тернава. Площа – 84 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

2014. Китайгорóдський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 рр. Центр – с. Китайгород (Км.). У 1926 р. нараховувалося 19 сільрад та 57 н. п. Загальна площа становила 381 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

Предыдущая 18 19 20 21 22 23 242526 27 28 29 30 31 32 33 Следующая