Організаційно-підготовчі заходи до проведення допиту. Ретельна та всебічна підготовка до допиту підозрюваних (обвинувачених) є необхідною умовою отримання повних та об’єктивних показань. Відсутність планування або неналежна підготовка до допиту призводить до поверховості та без результативності допитів. Загалом підготовку до допиту можна поділити на три рівня: пізнавальний (вивчення матеріалів кримінального провадження та особи злочинця, ознайомлення з оперативно-розшуковою інформацією), прогностичний (визначення кола осіб, які підлягають допиту та послідовності їх проведення) та синтезуючий (визначення місця, часу та способу виклику на допит, складання плану допиту). Під час підготовки до допиту підозрюваних (обвинувачених) слідчий повинен здійснювати такий комплекс організаційно-підготовчих заходів: 1. Повне, всебічне та ретельне вивчення матеріалів кримінального провадження.Вивчення слідчим матеріалів справи є необхідною передумовою успішного проведення допиту. Аналізу підлягають дані, які містяться як у протоколах слідчих дій, так і в інших матеріалах справи. Це дозволяє виявити існуючі прогалини, розбіжності й суперечності між учасниками процесу та своєчасно вжити заходи щодо їх усунення. У протилежному випадку деякі обставини можуть залишитися невстановленими, що не може не вплинути на повноту, всебічність та об’єктивність досудового розслідування і тягне за собою, як правило, необхідність проведення додаткових або повторних допитів та очних ставок. Вивчення матеріалів справи дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному, обрати низку тактичних прийомів, які будуть використовуватися під час допиту. Важливе місце займає аналіз результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм учинених КП та осіб, які їх вчинили. Ігнорування даної вимоги може призвести до поверховості, непослідовності та нецілеспрямованості допитів. 2. Визначення предмету допиту та сформованої слідчої ситуації.Визначення предмету допиту полягає у встановленні обставин, які можуть бути відомі допитуваному. З усього обсягу зібраних відомостей потрібно відібрати ті, що відносяться до предмету допиту. Їх необхідно правильно оцінити та найбільш повно використати під час допиту. На підставі визначеного предмету допиту слідчий формулює запитання для допитуваного та обирає систему тактичних прийомів. До предмету допиту можна віднести з’ясування таких обставин: § відомості про виникнення злочинного задуму; § способи підготовки та вчинення КП, послідовність злочинних дій, а також особливості приховування злочинної діяльності (її характер); § час, місце, обстановка та механізм учинення КП; § відомості про особу злочинця; § обставини, що сприяли або перешкоджали учиненню КП; § способи формування організованої групи та характер злочинної діяльності; § виявлення психологічної й функціональної структури групи (кількісний і якісний склад, рівень організованості) та розподілу функціональних обов’язків; § кількісний склад групи при вчиненні кожного епізоду злочинної діяльності, конкретні дії кожного, навички володіння зброєю та прийомами боротьби; § виявлення осіб, які не брали безпосередньої участі у скоєних КП, але обізнаних про їх підготовку та учинення; § наявність корумпованих зв’язків та зв’язків з іншими злочинними групами; § способи протидії розслідуванню та впливу на потерпілих, свідків та членів групи, які дають правдиві показання; § відомості про озброєність, засоби зв’язку та технічну оснащеність злочинців; § наявність в групі конфліктів, протиріч та розбіжностей; § способи легалізації отриманих прибутків та відтворення злочинної діяльності; § встановлення осіб, які залишилися на волі і продовжують злочинну діяльність або налагоджують зв’язки між членами групи та намагаються створити єдину, вигідну для усіх лінію поведінки та ін. Наведений перелік обставин, що підлягають з’ясуванню, не є вичерпним, оскільки предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Кожне питання може бути предметом очної ставки та інших слідчих дій. 3. Визначення кола осіб, які підлягають допиту залежить від низки факторів, у тому числі й від обсягу наявної інформації. Вказівки на конкретних осіб, яким відомі певні обставини справи, можуть міститися у матеріалах кримінальної справи, а також виявлятися під час проведення оперативно-розшукових заходів та інших слідчих дій. 4. Визначення послідовності проведення допитів. Рішення слідчого про послідовність допитів повинно ґрунтуватися на оцінюванні таких обставин: 1) особи злочинця, його віку, психічних властивостей, наявності злочинного (життєвого) досвіду, судимості та становища в структурі злочинної групи; 2) наявності доказів про злочинну діяльність відносно кожного допитуваного та їх зацікавленості у кінцевому результаті розслідування; 3) ступеню участі кожного допитуваного у спільній злочинній діяльності групи; 4) стан емоційного збудження допитуваного – є найбільш сприятливим моментом для початку допиту, оскільки після вчинення КП та безпосереднього затримання злочинці знаходять у стані напруженості (сильно переживають) і не здатні повною мірою протидіяти розслідуванню. 5) характеристики відносин між членами злочинної групи (наявність розбіжностей, конфліктів та протиріч) та ін. Складність цього завдання полягає у латентності взаємовідносин між злочинцями, чим і пояснюються численні помилки у визначенні дійсного статусу затриманих. Слідчий повинен одержати повну інформацію про кількість злочинців, про дії й функції кожного. Ці дані сприяють виявленню лідера, визначенню ролі та місця кожного в структурі групи, а також встановленню найбільш “слабкої ланки”, яка піддається психічному впливу і зможе сприяти розслідуванню. Невідкладному першочерговому допиту підлягають особи які: · найбільш інформовані про обставини справи, неповною мірою зацікавлені у тому, що КП залишилося не розкритим та можуть повно й об’єктивно викласти інформацію, що має значення для справи; · безпосередньо пов’язані між собою епізодами злочинної діяльності, що дозволяє у разі необхідності провести очні ставки між ними; · виконували другорядні функції під час учинення КП (після викриття групи вони можуть претендувати на роль свідків чи пособників, а не співвиконавців); · мають незначний злочинний досвід, піддаються психологічному впливу, схильні переоцінювати ступінь інформованості слідчого або мають у групі статус “опозиціонерів” і конфліктують з лідером й іншими членами групи та ін. Допит кількох підозрюваних за часом повинен максимально наближатися до їх затримання, що дозволяє використовувати фактор раптовості та створювати напругу. Тобто допитувати злочинців необхідно одночасно відразу ж після їх затримання, не даючи можливості обміркувати своє становище, проаналізувати обсяг інформації, що має слідчий, та протидіяти розслідуванню. Невиправдане зволікання допиту тягне відмову давати показання та приховання доказової інформації, яка необхідна для розкриття КП. 5. Вивчення особи злочинця полягає у з’ясуванні його соціально-психологічної характеристики, рівня інтелекту, схильностей, характеру, способу життя та мислення. Вивчення особи злочинця дозволяє слідчому в найкоротший проміжок часу встановити з ним психологічний контакт, обрати найбільш доцільні та ефективні прийоми і способи впливу для отримання правдивих показань, прогнозувати та діагностувати можливу поведінку у тій чи іншій ситуації, що склалася під час допиту. Відомості про допитувану особу можна одержати з матеріалів кримінального провадження або використовуючи оперативно-розшукову інформацію. Якщо особа була раніше засуджена, то доцільно вивчити архівні справи кримінального провадження, що дає можливість отримати інформацію про тактику поведінки, яку вона обирає на допитах, про форми протидії розслідуванню, скласти уявлення про мотивацію злочинних дій тощо. 6. Збирання оперативної інформації про допитувану особу (склад групи) та вчинених нею злочинівдозволяє визначати лінію поведінки злочинців на досудовому слідстві, мотиви й способи вчинення КП, відношення до тих чи інших доказів та запобігати домовленостям між собою та свідками (потерпілими). Таку інформацію можна використовувати для висунення слідчих версій або вибору низки тактичних прийомів допиту. Вона повинна бути законспірована та захищена від витоку. Планування у цьому випадку запобігає випадковому розголошенню джерела, отриманої інформації, непродуманим питанням або пред’явленню доказів, наявність яких у слідчого на певному етапі досудового розслідування дозволяє злочинцям здогадатися про джерело їх отримання. |