ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Англійська література 17 ст. Творчість Дж. Мільтона.

1. Соціокультурна ситуація в Англії 17 ст.

2. Творчість Дж. Мільтона:

- Загальна характеристика першого періоду творчості

- Мільтон-публіцист (другий період творчості)

3. Поема «Втрачений рай» (третій період творчості)

4. Біблійна символіка у поемі «Повернений рай», трагедії «Самсон-борець»

Соціокультурна ситуація в Англії 17 ст.

17 ст. – переломний період англійської історії. Протиріччя між феодалізмом та буржуазією призвели до буржуазної революції 1640-х років.

Історичні події доби:

5. Король Карл І розпускає непокірний парламент (1629), але у 1640 через фінансові проблеми (підготовка до війни) знов скликає його. Парламент відмовляється допомагати королю, країна розпадається на два табори. Короля підтримують стара феодальна аристократія та офіційна англіканська церква, парламент – баржуазія, нове дворянство, селяни та міська біднота.

6. Політична боротьба пов’язана з релігійною. Розповсюджується пуританізм, що вимагає завершення Реформації у всіх сферах життя, відмови від католицькою обрядовості, чистоти моральних та суспільних звичаїв. Теоретична основа пуританізма – вчення Жана Кальвіна (Швейцарія): доктрина про приречення (ще до створення світу Бог прирік, хто врятується, хто загине. Завдання людини – всім життям довести право на спасіння. Одна з ознак праведності – економічне процвітання. Буржуазні чесноти (ощадливість, помірність, старанність) протиставлялися аристократичному культу розкоші та насолод. Основа кальвіністської церкви – релігійна община під керівництвом обраних старійшин. => 1620-1630-ті роки - кальвінізм стає ідеологією соціальних низів, Біблія трактувалася в дусі раннього християнства – рівність людей перед Богом=соціальна та майнова рівність – протест проти деспотизма в будь-який формі. Вождь пуритан – Олівер Кромвель.

7. Громадянські війни закінчилися поразкою монархії, у 1649 р. стратили короля Карла І, Англія була проголошена республікою.

8. 1653 р. – початок військової диктатури Кромвеля

9. 1660 р. – після смерті Кромвеля на трон запрошено Карла ІІ (сина Карла І) – переслідування пуритан.

10. 1689 – славна революція: буржуазія отримала парламентську більшість, династія Стюартів була усунена від влади, престол був переданий голандському принцу Вільгельму Оранському.

Англійська література 17 ст. – тісно пов’язана з подіями часу. Літературний процес – складний та суперечливий.

Ренесанс закінчується у середині 20-х років 17 ст. Починається нова історико-літературна епоха. У літературному житті Ангілії цієї доби виділяють три етапи:

І - 20-30-ті роки – передреволюціїна доба. Криза ренесансного світовідчуття, посилюється відчуття складності та суперечливості буття. Домінуючий напрямок – бароко+ поява класицистичних тенденцій.

11. Драматургія Бена Джонсона,

12. метафізична поетична школа (Джон Донн) – містицизм, осмислення явищ дійсності у формі парадоксальних образів (концептів), інтелектуальна складність, відсутність зв’язку з соціальною проблематикою.

13. Поезія кавалерів (придворних поетів) (Р. Геррік) – уславлення гедонізму.

ІІ – 40-50-ті роки – роки Революції та Республіки. Розквіт публіцистики (Дж. Мільтон). Розквіт жанру утопії («Республіка Океанія» Дж. Гаррінгтона – Англія як ідеальна буржуазно-демократична республіка), релігійні трактати, прозаїчні публіцистичні жанри, поетичні жанри з моральної та релігійно-філософською проблематикою. Заборона на світське мистецтво, драматургію, закриття театрів. Величезна роль біблійних сюжетів та мотивів.

ІІІ – 60-80-ті роки – період Реставрації. Осмислення результатів революції, антимонархічне спрямування (Дж. Беньян). + антипуританська реакція (С. Батлер, проголошення пуританських чеснот смішними та дурними), розквіт театрів (Дж. Драйден, У. Конгрів), аристократичний гедонізм. Одночасне існування барокових та класицистичних тенденцій. Найбільш значимий твір – «Шлях прочанина» Дж. Беньяна, пристрастного прихільника пуританського вчення (1678).

Герой книги, Крістіан, - людина, яка прагне до небесного блаженства. Він дізнається, що місто, де він живе зі своєю сім'єю, буде спалено, і біжить з Міста Руйнування. Він досягає хвіртки, яка відкриває паломнику шлях до праведного життя, ведучий героя через важкі випробування, до Небесного Граду. На своєму шляху Крістіан зустрічає різних людей із значущими іменами – Жізнемудр, сер Скнара, лорд Сибарит. Стверджуючи свої ідеали, Беньян критикує негативні явища англійської дійсності. Великий сили узагальнення досягає, наприклад, опис Ярмарки марнославства, сповнений майже гротескової загостреності. На цьому ярмарку, через яку має пройти кожен, хто прагне до порятунку, продається все - від країн і королівств до титулів і почестей, від золота і перлів до чоловіків, дружин і дітей, від насолод до земель і будинків. Створена Беньяном картина - Лондон епохи Реставрації. Саме так сприйняв цей епізод англійський романіст XIX ст. В. Теккерей, назвавши свій найкращий роман «Ярмарок марнославства». Для сучасників Беньяна «Шлях паломника» звучав як викриття життя Англії періоду Реставрації, цинізму якого автор протиставив пуританську суворість і простоту. Твір був надзвичайно популярним (за два роки видавався тричи), був переведений на 108 мов світу.

Творчість Джона Мільтона.

Загальна характеристика першого періоду творчості

Джон Мільтон (1608-1647) – поет, мислитель, публіцист доби англійської буржуазної революції. Отримав гарну освіту, досконало володів латиною та італійською, давньогрецькою та давньоєврейською мовами, знавець античної, середньовічної та ренесансної літератури.

Перший період творчості (20-30-ті роки). Становлення поета, формування смаків та переконань. Творчість: вірші «на випадок», урочисті елегії латиною, сонети, релігійні вірші, невеличкі п’єси-маски.

Особливість творчості – поєднання мотивів життєрадісної, яскравої поезії Ренесансу та пуританської серьозності та дидактики. Увага до творчості Шекспіра. Отже подвійне сприйняття світу та людини.

Наприкінці 30-х років посилюються пуританські тенденції, з’являється соціальний підтекст. Моральний пафос, дидактизм, суворість ідеалів, ясність віршу – тенденції класицизму.

Мільтон-публіцист (другий період творчості)

40-50-ті роки – Мільтон виступає як революційний публіцист, прихільник Кромвеля. Сліпне (1652).

Памфлети й трактати сповнени мислями про свободу. Три віди свободи: релігійна (боротьба за свободу віри та совісті, відокремлення церкви від держави), приватна (шлюб, виховання, вільне вираження думок) та громадянська (свобода слова і преси). Проблема політичної влади (теорія суспільного договору).

Наприкінці 50-х років – трактат «Про християнське вчення» - спроба викласти власні релігійні, філософські та етичні погляди у вигліді цільної завершеної системи. Головний критерій оцінки особистості – її практична діяльність. Людина, наділана розумом та свободною волею сама є господарем власної долі. Визнаючи єдність духовної й матеріальної субстанцій і вважаючи, що все, що виходить з рук творця, досконало, Мільтон тим самим приходить до реабілітації плоті й почуттєвої природи людини. Однак почуття, на його думку, повинні бути безумовно підпорядковані розуму: панування страстей — джерело всілякого зла у світі.

Третій період творчості: поема «Втрачений рай» (читати кн.1 та кн.9).

Реставрацію монархії Мільтон сприйняв як катастрофу, зазнав переслідувань, деякі з його памфлетів були спалені. Однак в останні 14 років життя створює свої найвідоміші поеми «Втрачений рай» (1667) та «Повернений рай» (1671) та трагедію «Самсон-борець» (1671).

Сюжети – з Біблії.

Старозавітний міф про гріхопадіння перших людей покладено в основу «В.Р.». Спочатку – 10 книг, потім (1674) – 12. Це ніби підсумок роздумів поета про філософію та релігію, долю Батьківщини та людства, шляхах їх духовного вдосконалення.

Формально задум Мільтона відповідав біблійній легенді. В поемі віддзеркалилися також і революційні події в Англії, але не можна стверджувати, що повсталі ангели поеми уособлюють пуритан, які виступили проти короля, тобто намісника Бога на землі. Задум Мільтона набагато ширше. Сама людська історія сприймається поетом як арена боротьби між Добром та Злом, де Добро все ж таки має остаточно перемогти.

Задум поеми визначив її космічну масштабність та драматизм. Герої – Бог, Диявол, Мессія (Син Божій), Адам та Єва.

Мільтона використовує біблійний сюжет, але інтерпретує його згідно власного світосприйняття. Його образи починають жити власним життям.

Так, Бог-син виконує волю Бога-батька і предстає в поемі у різних іпостасях: розгніваний Месія, що відправляє повсталих ангелів у Пекло; творець прекрасного світу; захисник людини перед Богом-батьком; Богочоловік, цар всесвіту. Він втілює певні моральні принципи, значими для поета: покірність волі Бога-батька, нещадність до ворогів, милосердя до заблудних, готовність до самопожертви. Його образ відверто дидактичний, схематичний, декларативний (тобто той, який стверджує певні принципи).

Іншим постає образ Сатани. Він також син Бога, його духовну загибель Мільтон пояснює надмірною гординею, яка потрактована поетом як прагнення особистості порушити кордони, які встановила природа, піднятися вище свого раз та назавжди визначеного місця. Гординя, на думку поета, підкорює розум, пристасті підкорюють особистість, позбавляють її свободи та спокою. Розум Сатани приречений вічно служити пороку та руйнуванню, його душа сповнена жагою до влади та співчуття до ангелів, які пали через нього, ненависти до Бога та приступів розкаяння, заздрість до людей та водночас жалість до них. За словами Сатани, «Пекло – це я сам».

Прагнучи створити яскравий образ, Мільтон використав традицію К. Марло та В. Шекспіра – зображення трагічних героїв, титанічних особистостей, «лиходіїв з могутнею дешею». Вочевидь, поет згідно з релігійними уявленями хотів прославити покорність Богу та засудити Сатану, але сталося так, що його Бог не має моральної вищості перед Сатаною, постає у поемі підступним та мстивим монархом. Звичайно, тут відобразилися пртестантські уявлення Мільтона: Сатана, який повстал проти всемогутнього Бога, хоча й засуджується автором, але не позбавлений його співчуття. Як і протестанти, він програв, але його дух залишився незламним:

…Мы безуспешно

Его престол пытались пошатнуть

И проиграли бой. Что из того?

Не все погибло: сохранен запал

Неукротимой воли, наряду

С безмерной ненавистью, жаждой мстить

И мужеством — не уступать вовек.

А это ль не победа?

Індивідуалізм Сатани мав і свої позитивні риси: небажання сліпо підкорятися авторитетам, нестримну енергію, вічний пошук та душевні незадоволеність. Саме тому мільтонівська інтерпретація образу Сатани як богоборця, прагнучего свободи, значно вплинула на поезію англійських романтиків (В. Вордсворт, Дж. Байрон, П.Б. Шеллі, Дж. Кітс).

Незвично інтерпретована Мільтоном інша частина біблійної легенди, присвяченої першим людям та причинам їх вигнання з Едемського саду. В ній втілено роздуми Мільтона про сенс життя, природу людини, його прагнення до знань, місця у світі.

Людину зображено в поемі як істоту, яка стоїть у центрі світобудови: між тваринами та ангелами. Вона є вищою їз земних створінь, намісником Бога на землі. Перед ними – світлий шлях духовного піднесення, за ними – бозодня тваринних інстинктів. Дерево пізнання Добра та Зла – символ свободи вибора, яке має випробувати віру перших людей у Творця.

На думку Мільтона, люди самі відповідають за власну долю: наділені розумом та свободною волею, вони кожну мить свого життя мають робити вибір між Богом та Дияволом.

Мільтон вважає, що людина споконвічно прекрасна: Адам – втілення сили, мужності та глибокодумності, Єва – жіночої досконалості та чарівності. В поемі вони ведуть подружне життя і до гріхопадіння, але після нього плотське кохання набуло іншого характеру. Образи перших людей задумани Мільтоном як втілення релігійного та гуманістичного ідеалу. Але більш людяними, близькими до гуманістичної норми вони стають не в раю, а піфсля їх падіння та вигнання.

Безтурботна картина життя Адама та Єви в Раю виразно протиставлена в поемі картині бурхливого, тривожного, драматичного світу.Але їх блаженство – результат покорності Божій волі, відмова від спокуси пізнання. Саме це стає головним аргументом Сатани:

Что запретил он? Знанье! Запретил

Благое! Запретил нам обрести

Премудрость…

…В чем же смысл

Свободы нашей?

Мільтон, мислитель-гуманіст не зміг примирити біблійну легенду з власним ставленням до знання, тому що для нього воно не гріх, а благо, хоча за нього доводиться дорого платити.

Цікави також мотиви непокори перших людей. Єва куштує заборонений плід через невгамінну жагу до знань, а Адам робить це через співчуття та кохання до Єви, хоча прекрасно усвідомлює, що своїм вчинком ставить людське вище за боже. Єва також самовіддано пропонує прийняти покарання на себе. Перші люди по-справжньому величні, коли протистоять силам Небес та Пекла. Мільтон практично виправдовує їх вчинок, хоча й він не відповідає церковній концепції.

Адам та Єва – герої, які не бояться випробувань, що чекають на них; вони мають спокутувати свій гріх працею, пройти через нестатки та злидні. Перед вигнанням архангел Михаїл показує Адамові майбутнє людства, сповнене бід, війн та катастроф. Але пояснює, що через жертву Христа людина повинна пройти через це, стати навіть кращою, ніж до гріхопадіння.

Таким чином, «Втрачений рай» стає філософсько-поетичним узагальненням драматичного досвіду людства, яке через випробування рухається до духовної досконалості, свободи та справедливості.

Поема Мільтона стала спробою відновити епос в його найкращій формі, наблизитися до Гомера та Вергілія (універсальна картина буття: битви, які вирішують долю народів, богів та героїв, побутові деталі). Автор використовує характерні для епосу прийоми: постійні епітети, розгорнуті порівняння, гіперболи. Поема написана білим віршем, що сприяє піднесеності та грандіозності сюжету.

У всеохопності та символічному характері своїй поеми Мільтон прагне наблизитися до Данте. Якщо в творі італійського майстра поєдналися Середньовіччя та Відродження, Мільтон об’єднує дві художні системи: класицизм та бароко. З одного боку, раціоналістична регламентація поетичної форми, прагнення до гармонії та впорядкованості, срунка композиція, орієнтація на античну спадщину (класицизм), з іншого – драматичні колізії, динамізм, контрастність та дисонанси, антиномічність (протилежність) її образної структури, емоційність, експресивність, алегоричність (бароко). Поема поєднує також елементи різних жанрів: літературний епос, філософська поема, драматичні та ліричні елементи.

Друга поема Мільтона «Повернений рай» (1671) схожа за тематикою з першою, але відрізняється абстрактним та релігійно-моралістичними інтонаціями. Головним героєм виступає Христос, якого спокушає Сатана. Іісус без вагань відкидає почесті, владу та багатство, яке обіцяє Сатана, в його образі втілено уявлення автора про ідеальну людину-громадянина, який незважаючи на самотність, протистоїть Злу, що панує у світі, та не відступає від своїх принципів.

Тираноборчі ідеї Мільтона біло також втілено в останньому творі поета – трагедії «Самсон-борець» (1671). В образі Самсона можно побачити як автобіографічне (Мільтон, самотній, серед ворогів не втрачає віру в ідеали революції та бореться до кінця, і, вмираючи, мстится), так і алегоричне зображення народу, що повстане і помститься своїх пригноблювачам.

Те, що Мільтон побудував свою трагедію за античними зразками, свідчить про відхід митця від принципів барокового мистецтва та перехід до «громадянського класицизму» в його англійській формі.

Творчість Мільтона значно вплинула на англійську та світову літературу.

...