ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

РОЗДІЛ 2.ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

12 3 4

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Специфічність методу лікування за допомогою трансплантації органів або тканин людини полягає в тому, що в орбіту діяльності медичних працівників втягується донор, якому медична допомога не потрібна(більше того, медичним втручанням йому завжди завдається істотна шкода). У зв’язку з цим фігура донора набуває особливого значення .

З урахуванням того, що в даний час застосування штучних органів є лише перспективним напрямком лікування хворих в медицині, я вважаю варто погодитися з думкою, що “значимість донора як основного джерела трансплантаційного матеріалу не виникає сумнівів”. Однак при цьому має бути забезпечений максимальний юридичний захист його здоров’я, а особливо життя, у тому числі і кримінально-правовий.

В Україні кримінальна відповідальність за злочини вчинені у сфері прижиттєвого донорства передбачені ст.143 КК У. Встановлені цією статтею норми для кримінального законодавства є новелами. З цієї причини в Україні наукових праць з глибоким кримінально-правовим аналізом даних норм немає. Ця тема не була до сьогодні предметом монографічного або дисертаційного дослідження. Безумовно, позитивним є видання після прийняття нового КК України перших науково-практичних коментарів та підручників (П.П. Андрущенко, М.І. Бажанов, В.О. Навроцький та ін.), в яких було дано пояснення зазначених кримінально-правових норм. Проте вивчення цих видань виявило різні тлумачення та спірність ряду питань, що стосуються кримінально-правової характеристики злочинів вказаної категорії: стосовно видів складів даних злочинів, їх конструктивних ознак, кваліфікації та ін.

Велику увагу було приділено правовим проблемам пересаджених органів або тканин людини в юридичній науці в цілому (у працях М.І. Авдєєва, З.Л. Волож, М.М. Малєїнової, Н.О.Маргацької та ін.). Кримінально-правові аспекти проблем транспланталогії було розглянуто С.І.Авербахом, В.О. Глушковим, І.І. Гореликом, А.М.Крапсковим, Г.М. Красновським. Однак це дослідження періоду, коли кримінальна відповідальність безпосередньо за злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини взагалі не була передбачена. Останнім часом в Росії видана монографія С.С. Тихонової, але вона підготовлена на базі Кримінального кодексу Російської Федерації, тому її рекомендації можуть бути використані українською наукою обмежено.

У вітчизняній науці кримінального права було проведено низку досліджень, присвячених аналізу складу злочину, передбаченого ст.143 КК України. Серед таких досліджень слід, зокрема, згадати дисертаційні роботи Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові” (Київ, 2003) та С.В. Гранчака “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини: підстави кримінальної відповідальності”(Харків, 2006).

Сказане засвідчує актуальність теоретичного аналізу кримінально-правової оцінки різних видів суспільно-небезпечної поведінки у зазначеній сфері.

Об’єктом курсової роботи є проблеми, пов’язані з незаконною трансплантацією органів та тканин людини.

Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Метою курсової роботи є розв’язання теоретичних проблем при вчиненні зазначеного злочину та внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання курсової роботи:

1) розглянути предмет злочину;

2) з’ясувати особливості об’єктивної сторони злочину;

3) встановлення ознак суб’єктивної сторони злочину;

4) розкрити зміст кваліфікуючих ознак злочину тощо.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНУ “ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ОРГАНІВ АБО ТКАНИН ЛЮДИНИ”

1.1. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, як злочин в кримінальному праві.

За роки незалежності України, із розвитком її як правової та демократичної держави, прагненням побудови цивілізованого суспільства охорона життя та здоров’я людини набуває особливого значення, що сприяло законодавчому вирішенню найважливіших проблем охорони життя і здоров’я людини. В українському суспільстві, зростає розуміння значення цінності людини, її життя та здоров’я. Така законодавча активність у сфері охорони здоров’я свідчить, з одного боку про розширення правового регулювання суспільних відносин, а з іншого – про визрівання передумов для нової кодифікації законодавства про охорону здоров’я [1,с.34].

Право людини на життя і здоров’я є головним серед прав, що захищаються державою, оскільки при втраті життя або здоров’я втрачають і інші цінності. Відповідно до ст.3 Конституції України людина її життя, здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпека є її найвищими соціальними цінностями. Одним із засобів їх охорони є трансплантація органів та тканин людини. Проте розвиток законодавства про охорону здоров’я і виникнення нових об’єктів правової охорони не привели до вироблення кримінально -правових механізмів, спроможних ефективно протистояти посяганням.

Практика доводить, що можливості трансплантації породжують зловживання нею, торгівлю органами, їх примусове вилучення, насильницьке донорство і навіть вбивство з метою трансплантації органів або тканин людини, що є порушенням головного права людини – права на життя.

Проблема трансплантації органів і тканин людини – одна із основних проблем забезпечення права людини на життя. Можна безкінечно співчувати десяткам тисяч хворих які страждають і потребують пересадки органів, але не слід забувати, що за даною проблемою стоїть безпека кожної окремої людини, а не тільки тієї що потребує пересадки органів чи тканини. Це підтверджує не тільки необхідність медично –правового та наукового забезпечення діяльності у сфері трансплантації органів або тканин людини та донорства крові, але і її кримінально-правової охорони, що в свою чергу обумовлює необхідність дослідження цієї проблеми наукою кримінального права.

Відомо, що з посиленням криміналізації суспільства в умовах важкого соціально-економічного стану в ньому зростає кількість злочинів пов’яза- них з розтинанням людей і викраденням дітей і дорослих з метою видалення органів, надання кредитів приватними особами громадянам з метою подальшого примусу розрахуватися органами та ін. Важкі соціально-економічні умови, в яких перебуває Україна, злиденний стан державних пенітенціарних закладів, інтернатів, дитячих будинків – посилює небезпеку того, що саме слабо захищені верстви населення стають першими донорами ”по неволі”, що саме їхні органи продаватимуться за кордон, або тим національним реципієнтам які заплатили б великі суми грошей за трансплантати.

Торгівля органами або тканинами людини означає укладення угод; що означає їх купівлю-продаж, у тому числі і зовнішньоторгівельних. Згідно з законодавством України укладення таких угод є незаконним у всіх випадках, окрім випадку купівлі-продажу кісткового мозку.

В Україні створена певна законодавча база для здійснення трансплантації органів і тканин людини. Положення знайшли свій розвиток у таких законах України:”Про донорство крові та її компонентів”(1995); “Про лікарські засоби”(1996); “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”(1999), "Про поховання та похоронну справу" (від 10 липня 2003 року № 1102 IV) які ще більше деталізували регулювання суспільних відносин у цій сфері[3,с.45].

Судова практика

Високопосадові правоохоронці та медичні світила заявляють про те, що чорного ринку трансплантацій у нашій країні немає і бути не може. А тим часом сотні українців шукають покупців на свої нирки та печінки, щоб пере-вірити ці слова варто лише написати на будь-якому пошуковому сайті в інтернеті щось накшталт ”куплю-продам нирку/печінку ”. Наприкінці серпня Ворошиловський районний суд Донецька виправдав ізраїльського трансплантолога Міхаеля Зіса, якому правоохоронці закидали незаконну пересадку органів у Донецькому центрі трансплантації нирки. Натомість на екстрадицію медика чекають у Молдові та Ізраїлі, прокуратури яких висувають Зісу подібні обвинувачення. За даною 143 статтею КК У за всю історію України засудили лише одну людину за спробу продати людський орган. 36-річна жінка за 45000 $ продавала нирку свого чотирирічного сина. Оборудка не вдалася, оскільки “покупцями” виявилися працівники МВС. Врок суду горе-матері - 4 роки позбавлення волі[7].

На Прикарпатті затримано працівників обласного бюро судово - ме-дичної експертизи, яких підозрюють у незаконному вилученні органів у донорів-трупів.

У даному разі задокументовано факти протиправних дій при вилученні анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у трупів –доно-

рів. Згідно з санкціями ст. 143 КК У за подібні діяння передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю на строк до трьох років[2;56].

До суду передано кримінальну справу проти двох керівників відділень, Київського обласного бюро судово-медичних експертиз та завідувача патологоанатомічного відділення однієї з районних лікарень області, які незаконно вилучали у померлих органи для пересадки. Про це повідомила прес-служба прокуратури Київської області.

“Під час досудового розслідування встановлено, що вказані особи впродовж 2010 року під час проведення розтинів трупів незаконно вилучили у 26 померлих очні яблука. Ці органи обвинувачені передавали до однієї із Київських офтальмологічних лікарень для подальшої трансплантації ”.

Обвинувачені визнали вину у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.143 КК “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини ”. Їм загрожує покарання у вигляді обмеження волі до трьох років.

Протягом 2005-2008 років органами прокуратури розслідувано 4 кримінальні справи за ст.143 Кримінального Кодексу України, пов’язані з торгівлею органами і тканинами людини[2,с.45]. Всі ці справи доправлено до суду, по 3 з низ винесено обвинувачу вальні вироки. Повідомлення від правоохоронних органів іноземних держав про спроби “купівлі-продажу”органів людини для трансплантологіії громадянами України до органів прокуратури не надходили[7].

Скандали пов’язані з торгівлею людськими органами, для нас уже давно не новина. Втім, жодна справа ”чорних трансплантологів” ще не дійшла до суду, а більшість із них виявилася міфами. Про м’ясників які полосують своїх жертв, аби пришити багатому клієнтові нове серце чи нирку мова не йде. Люди позбуваються “зайвих” органів цілком добровільно. Але не безкоштовно. На форумах в інтернеті можна знайти таку інформацію, де чоловік з України, що називає себе Юрієм, пише:

“Особисто я маю серйозний намір продати половину печінки, бо взагалі немає грошей. В мене родина, я заробляю 700 гривень на місяць . Як ви думаєте вистачає? Це реальна можливість відкрити свою справу…. Звісно, ризик є, дуже великий ризик і кажуть, що є інші виходи, але зрозумійте я вже втомився шукати. А тут є можливість заробити справжні гроші, хоча й дорогою ціною…”

20000 - 50000 $, що пропонують за донорський орган, для мешканців країн колишнього СРСР – надто великі гроші. Наскільки можна судити на чорному ринку людських органів пропозиція перевищує попит. Це пов’язано не лише з тим, що підпільна операція дуже дорога (наприклад, трансплантація нирки з урахуванням “послуг” донора може коштувати до 250000$) і мало який хворий та його родичі мають змогу зібрати таку суму. Річ у тім, що серед великої кількості “запчастин”, виставлених на продаж, дуже рідко трапляються органи, які підходять конкретним пацієнтам, адже окрім того, що донор має бути ідеально здоровим він іще і має бути максимально імуносу- місним з реципієнтом. Якщо донор і реципієнт не є родичами, то вірогідність такої сумісності дорівнює 1:50 000.

Зважаючи на постійний дефіцит донорських органів, а також той факт, що до 90% пересадок здійснюється з використанням трупних трансплантантів, стає очевидним, що як медичним працівникам, так і юристам необхідно чітко уявляти правові основи вилучення анатомічного матеріалу з тіла мертвого донора[9,с.12]. Відповідно до Закону України "Про трансплантацію органів та інших матеріалів людини" передбачена презумпція незгоди на вилучення трансплантанта з організму мертвого донора. Суть її полягає в тому, що вилучення анатомічного матеріалу у трупа можливо тільки за умови прижиттєвої заяви про згоду стати донором у разі своєї смерті, а за відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників.

З погляду медичного права необхідно зазначити, що світова практика має різні підходи до вирішення питання правомірності вилучення трансплантата з тіла померлої людини. В одних країнах це презумпція згоди, в інших - презумпція незгоди. Цікавими є дані щодо залежності кількості пересадок від прийнятої в країні юридичної концепції правомірності вилучення органів і тканин для трансплантації (презумпція згоди або презумпція незгоди) (за даними New et al., Kings Fund Institute, 1994 p., наведені JI.A. Бокерія, M.M. Каабак, P.А. Мовсесян зі співавт., 1997)[13].

Завдання шкоди здоров’ю людини є негативним чинником будь-якого суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров’я кожної людини. Тобто здоров’я , як об’єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої функціонуючої людської системи, незалежно від її фізичних чи психічних дефектів.

Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини в сфері медичного обслуговування є численними.

Кримінальна відповідальність за порушення порядку трансплантації органів чи тканин людини в науці кримінального права є особливо актуальною, але не достатньо теоретично розробленою, що, безумовно, перешкоджає правильному й одностайному застосуванню правоохоронними органами закону про кримінальну відповідальність, а, певною мірою, й організації належної боротьби з цим злочином.

РОЗДІЛ 2.ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Об’єкт злочину.

Проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права, тому її правильне вирішення має надзвичайно важливе теоретичне і науково-практичне значення. Саме об’єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, встановити його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно-небезпечних посягань. Об’єкт відіграє істотну роль і для визначення самого самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його суб’єктивних і об’єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів і побудови системи Особливої частини Кримінального кодексу України, лежить в основі криміналізації і декриміналізації суспільно небезпечних діянь, визначення її тяжкості, відмежування злочинів від інших правопорушень, впливаю на формування санкцій статей Кримінального кодексу й на міру покарання яка призначається винному.

Ураховуючи надзвичайну важливість, складність і фундаментальність проблема об’єкта злочину, відомі криміналісти минулого й сучасні присвятили їй чимало наукових статей, монографій, дисертаційних досліджень. У межах цієї статті важко встановити, яка з існуючих точок зору найточніше відбиває сутність об’єкта злочину, бо для цього потрібно провести повноцінне комплексне дослідження проблеми об’єкта злочину. Однак найбільш обґрунтованою є позиція згідно з якою об’єктом злочину є суспільні відносини, охоронювані законом про кримінальну відповідальність,тобто певні зв’язки між суб’єктами відносин, які складаються вв процесі їх матеріальної та духовної діяльності. Таке розуміння сутності об’єкта злочину покладено в основу дослідження кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини, а його додатковим обов’язковим об’єктом – залежно від конкретної форми цього злочину – порядок проведення трансплантації органів чи тканин людини або торгівлі органами або тканинами людини як складових порядку забезпечення здоров’я населення.

Предметом цього злочину є тільки такі анатомічні матеріали людини (гомотрансплантанти), як органи і тканини у тому числі (крім злочину передбаченого ч.2 ст.143 KK) взяті у мертвої людини не є ними:

а)інші анатомічні матеріали(анатомічні утворення, клітини);

б)анатомічні матеріали тварин (ксенотрансплантанти);

в)кров, її компоненти, аутотрансплантанти (анатомічні матеріали взяті у людини для пересадки цій же людині), штучно виготовлені замінники рганів і тканин людини[3,с.78].

Згідно з переліком органів людини, дозволених до вилучення у донора – трупа, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ України) від 25 вересня 2000 року № 226, такими органами можуть бути серце, легені, комплекс”серце-легені”, печінка, нирки, підшлункова залоза з 12-палою кишкою, селезінка. Переліком анатомічних утворень тканин, компонентів та фрагментів і фетальних матеріалів, дозволених для вилучення у донора-трупа і мертвого плоду людини, затвердженим наказом МОЗ України від 25 вересня 2000 року № 226, до тканин як предмета трансплантації віднесено:

1)м’які тканини(тверда мозкова оболонка, перикард);

2)тканини опорно-рухового апарату (скриньова фасція, фрагменти ребер, фаланги пальців, кістки ступні та інше);

3)судини та клапани(аорта, інші венозні та артеріальні судини, клапани серця, аорти та інших великих судин);

4)інші тканини (слухові кісточки, барабанна перетинка, кістковий мозок, шкіра, рогівка, зуби, склера, трахея);

5)фетальні матеріали після штучних абортів та пологів (амніотимна оболонка, пуповина, плацента фетальні клітини)[3,с.43].

Слід зауважити, що зазначені нормативні акти МОЗ України не дають змоги чітко вирішити питання про можливість віднесення до предметів злочину, передбаченого ст.143 Кримінального Кодексу України, деяких інших частин тіла людини[2,с.45]. Зокрема в іншому зі згаданих вище переліків окремо вказані судини та клапани (аорта, інші венозні та артеріальні судини, клапани серця, аорти та інших великих судин), а також фетальні матеріали (амніотимна оболонка, пуповина, плацента, фетальні клітини). Така вказівка викликає у фахівців неоднозначне розуміння при кримінально-правовій характеристиці предмета злочину, передбаченого ст..13 КК України. Так П.П.Андрушко відніс їх до тканин, М.І. Хавронюк називає в цій ролі фетальні матеріали, оскільки у переліку МОЗ України їх вказано поряд із тканинами окремою групою. Не досить пояснює ситуацію та обставина, що Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” до предметів трансплантації відносить не лише органи й тканини, а й інші анатомічні матеріали. Варто зазначити, що у ст.1 цього закону міститься ширший, аніж у кримінальному законодавстві перелік трансплантатів: анатомічні матеріали (органи, тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварин), біо-імплантанти (засоби медичного призначення, виготовлені з анатомічних матеріалів померлих людей), ксенотрансплантанти (анатомічні матеріали тварин, призначені для трансплантації), фетальні матеріали(анатомічні матеріали мертвого ембріона (плода) людини). Таким чином, кримінально-правове значення предмета злочину, передбаченого ст.143 КК України, мають не всі, а лише деякі анатомічні утворення, які можуть використовуватися при трансплантації[2,с.45].

Оскільки термін “анатомічні матеріали”, який вживається в Законі України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”, є ширшим ніж поняття “органи та тканини”, яке вживається у ст.143 Кримінального Кодексу України, слід погодитися, що анатомічні матеріали, які не є тканинами предметом злочину, передбаченого ст.143 КК України, не визнаються[20,с.33]. Водночас деякі фахівці, не надаючи очевидно, значення наведеним положенням цього закону, визнають їх предметом такого злочину. Це питання є більшою мірою медичним, аніж юридичним, тому вирішити його мають перед усім фахівці-медики. Однак поза сумнівом, пробіли та протиріччя у медичному та кримінальному законодавстві слід усувати, причому вирішити питання не лише формально, а й по суті, оскільки порушення порядку трансплантації анатомічних матеріалів, які не є органами чи тканинами людини, можуть бути не менш небезпечними для життя і здоров’я реципієнта, аніж порушення порядку трансплантації власне органів чи тканин[4,с.43].

Сьогодні існує декілька підходів до розуміння об’єкта кримінально караної трансплантації, які можна об’єднати в 3 основні групи. До першої слід віднести позиції тих науковців, які вважають основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.143 КК України, встановлений законом порядок трансплантації органів або тканин людини, а додатковим – її життя і здоров’я[2,с.45]. Другу групу складають точки зору тих криміналістів, які основним безпосереднім об’єктом визнають життя і здоров’я(або лише здоров’я) донора чи реципієнта, а додатковим – порядок проведення трансплантації органів або тканин людини. Третю групу утворюють погляди вчених, які переконують, що життя і здоров’я особи – це єдиний об’єкт кримінально караної трансплантації.

Наприклад. В.О. Глушков безпосереднім об’єктом цього злочину називає відносини щодо порядку трансплантації органів або тканин людини, а додатковим – її здоров’я і життя. М. І. Хавронюк визначає здоров’я особи основним безпосереднім об’єктом незаконної трансплантації , а додатковим обов’язковим – порядок проведення трансплантації її органів чи тканин. Схожу позицію займає Г.В. Чеботарьова, яка основним безпосереднім об’єктом визнає життя і здоров’я донора й реципієнта, а додатковим – установлений в Україні й заснований на міжнародних конвенціях та внутрішньому законодавстві порядок трансплантації органів або тканин людни[25,с.44].

Існують точки зору, які певним чином досить складно класифікувати. Приміром, С. Романова та О. Мислива об’єктом незаконної трансплантації вважають життя і здоров’я людини і в той же час зазначають, що злочини в сфері трансплантології посягають на найважливіші конституційні блага й соціальні цінності; людину, її життя, здоров’я, тілесну недоторканість тощо[24,с.56].

До таких діянь ці вчені відносять:

а)убивство для вилучення трансплантата;

б)заподіяння тілесного ушкодження з метою чи внаслідок вилучення трансплантатa;

в)зловживання професійними знаннями;

г) використання або спотворення тіла померлої людини для взяття анатомічних матеріалів для трансплантації;

д)виготовлення біоімплантів для продажу;

є)пошкодження трансплантата[3,с.43].

В іншій роботі, розглядаючи підстави криміналізації злочинів у сфері транспланталогії за проектом КК України, О.Мислива вказує на те, що суспільна небезпека таких діянь полягає в тому, що вони посягають на людину, її життя і здоров’я, гідність та тілесну недоторканість. Способами заподіяння шкоди цьому об’єкту вона вважає:

а)позбавлення життя людини;

б)тілесні ушкодження;

в)погрози вбивством;

г)фізичне чи психічне насильство;

д)протизаконні аборти й продаж дітей для вилучення у них анатомічних матеріалів[6,с.41].

Такий підхід до визначення об’єкта не дає змоги зрозуміти, про які конкретно злочини йдеться.

Аналіз досліджуваної проблеми дає підстави стверджувати, що більшість криміналістів вважають порушення порядку трансплантації органів або тканин людини двооб’єктним злочином. У зв’язку із цим виникає запитання: чи обґрунтовано такий підхід? Більшість злочинів мають один безпосередній об’єкт, і необхідність класифікації таких об’єктів по “горизонталі” виникає, лише коли злочин одночасно завдає шкоди декільком суспільним відносинам, основному об’єкту і додатковому. Додатковий об’єкт складають ті суспільні відносини, які не входять у структуру родового, але передбачені іншими розділами Особливої частини КК. Тому додатковим безпосереднім об’єктом злочину передбаченого ч.1 ст.143 КК, не можна визнати ані порядок трансплантації, ані життя і здоров’я людини. Адже в першому випадку порядок трансплантації органів або тканин людини хоч і не входить до структури родового об’єкта, але він і не передбачений самостійним об’єктом злочину в інших розділах Особливої частини КК, а в другому випадку життя і здоров’я людини повністю охоплюється родовим об’єктом розділу ІІ Особливої частини Кримінального Кодексу України, який існує саме для захисту цих благ, тому й немає потреби виділяти останні, як додатковий об’єкт незаконної трансплантації. Отже, ми дійшли висновку, що ч1. ст.143 КК встановлює відповідальність за посягання на один безпосередній об’єкт.

Беручи до уваги, що безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, які законодавець поставив під охорону, приймаючи кримінально-правову норму, важко погодитися з тим, що такими відносинами в ч.1.ст.143КК є порядок трансплантації. Доказом такого заперечення можуть бути наступні аргументи: по-перше, як уже зазначалось, порядок трансплантації не входить у структуру родового об’єкта розділу КК “Злочини проти життя та здоров’я особи”, що суперечить загальновизнаному правилу, що безпосередній об’єкт завжди лежить у площині родового, по-друге, порядок трансплантації анатомічних матеріалів створений саме для належного захисту життя і здоров’я донора та реципієнта, бо метою трансплантації, як методу лікування перш за все є рятування хворих від смерті й тяжких захворювань. Тому ч.1 ст.143 КК охороняє не порядок трансплантації, а передусім такі блага, як життя і здоров’я людии.

Також недостатньо визнати основним безпосереднім об’єктом незаконної трансплантації лише здоров’я людини, бо чимало порушень порядку трансплантації можуть спричинити шкоду не тільки здоров’ю, а й життю донора або реципієнта. Наприклад, вилучення нирки в донора без належного висновку консиліуму лікарів про придатність особи за станом здоров’я до такого оперативного втручання може спричинити його смерть.

Таким чином, найбільш переконливими є точки зору, прихильники яких визнають безпосереднім об’єктом незаконної трансплантації життя і здоров’я, особи. На їх користь указує й розташування ч.1.ст.143 КК саме в розділі злочинів проти життя і здоров’я людини. Але й цей підхід не можна визнати бездоганним, оскільки він містить у собі серйозне протиріччя, яке найдоцільніше проілюструвати на прикладі об’єкта незаконної трансплантації описаної Г.В.Чеботарьовою[27,с.45]. Дійшовши висновку, що основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч.1.ст.143 КК, є життя і здоров’я донора й реципієнта[2,с.45].

12 3 4