ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Маргінальні групи в українському суспільстві

Численні маргінальні групи виникають тоді, коли відбувається масова міграція чи “виштовхування” зі звичних соціальних умов певної частини населення (втрата роботи, позбавлення громадянських чи політичних прав та ін.). Маргіналізація охоплює широкі верстви суспільства в умовах його пере структуризації, політичної та економічної нестабільності. Деякі вчені (Володимир Добреньков, Альберт Кравченко) вважають, що маргінальність це тимчасовий феномен. Так, селяни, які переселилися до міста — маргінальні, але їхні діти уже лише частково успадковують деякі елементи цієї субкультури, а вже через два-три покоління маргінальність зникає. Якщо маргінальні групи починають становити у суспільстві помітну частину, то вони можуть стати для суспільства джерелом небезпеки, оскільки дуже часто маргінали не просто не сприймають основних цінностей спільноти, у якій проживають, але й вважають їх ворожими.

Маргінальні групи це об’єднання маргіналів. Саме вони характеризують таке явище, як маргіналізація суспільства. Чим більше виявляється подібного роду угруповань, тим сильніше виражено це явище в його соціальній структурі. Занадто велика маргіналізація свідчить про перебудову складу товариства. Основні причини маргіналізації суспільства — це якраз пов’язані зі зміною суспільного ладу явища. Наприклад, війна, революція, безробіття і так далі. Також маргінальні групи можуть бути соціальною групою людей, спосіб життя яких не відповідає стандартам, притаманним суспільству, до якого вони належать, але не порушує його правових норм. До маргінальних груп відносять бездомних, алкоголіків, наркоманів, токсикоманів, психічно хворих, членів неблагополучних сімей, раніше судимих, безробітних, бродяг, жебраків, іноземців-нелегалів, ув'язнених тощо. Існування маргінальних груп пов'язане з не вирішенням соціальних проблем. Деякі з маргінальних груп становлять інтерес для юриспруденції та кримінології як середовище, сприятливе для правопорушень.

Існує безліч груп маргіналів в суспільстві, ось деякі з них:

1. етномаргінали: національні меншини;

2. соціомаргінали: групи людей в процесі незавершеного соціального переміщення;

3. політичні маргінали: таких людей не влаштовують легітимні правила і легальні можливості суспільно-політичної боротьби;

4. біомаргінали: їх здоров’я перестає бути предметом турботи суспільства;

5. вікові маргінали: формуються при розриві зв’язків між поколіннями;

В даний час, маргіналізація не є прогресуючим процесом, але їй варто приділяти свою увагу, щоб бути в курсі подій суспільного життя. Маргінальні особистості чи групи знаходяться „на краю” культурних систем, вони живуть у „ пограничі”, перетинаються з великими культурними системами лише частково й жодній з них не надають переваги цілком і повністю. Їх цінності – рухливі, змінні, часто не прогнозовані. Маргінальні особистості не мають стійких переконань. Під впливом обставин вони готові миттєво прийняти інший тип поведінки й відразу ж відмовитися від нього, якщо цього вимагає нова ситуація. Одночасно, вони формують свій власний тип і спосіб життя, створюють так звану субкультуру, якої дотримуються не лише стійко, але й, нерідко, фанатично.

Відомий вже нам дослідник маргінальних суспільств Роберт Парк звертав увагу на високі адаптаційні здібності маргіналів (зокрема, мігрантів до умов урбаністичного способу життя). При цьому, за спостереженнями Е.Стоунквіста, незважаючи на здатність швидко пристосовуватися до способу життя „домінантних груп”, „вторинні групи” все ж залишаються на їх периферії, не освоюють і не приймають її цілком і повністю, не визнають її рідною, створюють своєрідні „культурні гібриди”, „внутрішню опозицію”по відношенню до неї і одночасно попадають у ситуацію „роздвоєння особистості”, що нерідко призводить до морального чи соціального конфлікту.
„Маргіналізація в її типовій, класичній формі, – справедливо зазначає Е.Н.Стариков, – це, по-перше, втрата об’єктивної належності до певної соціальної спільноти без наступного входження в іншу спільність, а по-друге, внаслідок цього втрата суб’єктивної ідентифікації себе з певною групою, розмивання норм і цінностей висхідної субкультури без відповідного входження в іншу субкультуру („особистість на рубежі культур”). Класична, так би мовити, еталонна модель мігранта – фігура мігранта з села в місто в пошуках роботи: уже не селянин, ще не робітник; норми сільської субкультури уже підірвані, міська культура ще не освоєна.

Маргінальне суспільство є суспільством масовим. Однак, не всяке масове суспільство є маргінальним. Одним із перших серед філософів ХІХ-ХХ століть цю проблему помітили й описали Ф.Ніцше, О.Шпенглер, М.Бердяєв, Х.Ортега-і-Гассет. Масове суспільство постало як багатомірне середовище “одномірної” особистості – людини, яка розтворилася в соціумі, розгубилася в цінностях, втратила пріоритети, а з ними – саму себе. У цьому суспільстві домінують стандартизовані виробничі й споживацькі процеси; уніфіковані матеріальні структури (комунікації, транспорт, зв’язок, можливості тиражувати інформацію, аудіо та відіокопіювання; уніфіковані умови життя та праці, споживання, головних форм побуту, культури; доступність територіальної мобільності. Головною ознакою масового суспільства є створення елементів загального блага – загальнодоступних колективних та індивідуальних товарів, що забезпечує нову (загальну практично для всіх) якість життя з його матеріальними і духовними стосунками та душевним комфортом.

Українське суспільство має надто багато ознак масового суспільства. Його „раціональна складова” ледь жевріє. П’ятнадцятиріччя незалежного розвитку „відсунули” її на периферію суспільного життя. Авторитет розуму (вченого, діяча культури, державного діяча) поступився „авторитету” тих, хто встиг „вихопити” і привласнити частку матеріальних благ, сформовану чесною працею мільйонів. „Авторитет у законі” – людина, яка облудним шляхом або завдяки злочину привласнила частину народного добра й на цій основі добралась до найвищих щаблів державної влади, – є найбільшою загрозою і джерелом перетворення суспільства в масове, маргінальне.

Маргінали та соціальна структура сучасного українського суспільства

Соціальна структура означає об’єктивний розподіл суспільства на окремі шари, групи, що об’єднуються на основі одного або декількох ознак і розрізняються по суспільному положенню. Соціальна структура має на увазі стійкий зв'язок елементів у соціальній системі. Одними з основних елементів соціальної структури є соціальні спільності ( класи, нації ).

Можна виділити наступні загальні тенденції в зміні структури сучасних суспільств:

1. кількісні і якісні зміни в соціально-класовій структурі;

2. зміни в демографічному складі індустріальних країн;

3. зміни в демографічному складі індустріальних країн, зростання маргіналізації суспільства. Маргіналізація пов'язана як з активною горизонтальної і вертикальної активністю, так і з соціальними катастрофами, кризами, падінням виробництва;

4. зростання бюрократизації суспільства;

5. зміни соціально-професійної структури: В Україні з переходом до ринкових відносин з'являються нові статуси (акціонер, фермер). Здійснюється приватизація підприємств, створюються різного типу організації; у зв'язку з цим з'являються нові соціальні групи і в той же час відбувається розмивання ряду груп (інтелігенція).

Нас же в більшій мірі цікавлять процеси маргіналізації як одне з джерел формування сучасної структури українського суспільства.

В даний час в українській науці відзначається тенденція до визначення нових концептуальних підходів у дослідженні маргінальності в сучасних соціальних процесах. Виходячи з цього, можна запропонувати наступне уточнення поняття «маргінальність» - стан груп та індивідів у ситуації, що змушує їх під впливом зовнішніх чинників, пов'язаних з різким соціально-економічним і соціокультурним переструктуруванням суспільства в цілому, змінювати своє соціальне становище і приводить до істотної зміни або втрати колишнього статусу, соціальних зв'язків, соціального середовища, а також ціннісних орієнтацій

Таким чином, маргінальність виступає феноменом соціальних процесів. Фундаментальним, системо-утворювальним типом соціальних переміщень є соціально-професійні переміщення, пов'язані зі змінами в професійно-посадовому статусі - базове статус особистості. Саме соціально-професійна структура, яка є основою соціальної структури, сьогодні переживає найбільш радикальні зміни. Ці процеси і створюють нову ситуацію соціальної маргінальності, є імпульсами для утворення маргінального статусу, що утворюється в процесі трансформації базового статусу особистості.

Процеси маргіналізації характерні для всього суспільства в цілому. Можна виділити наступні основні тенденції:

1. в процесі маргіналізації на околицях соціальної структури з'являються поряд з традиційними маргіналами - люмпен-пролетаріатом з низьким освітнім рівнем, спрощеною системою потреб, відсторонення від суспільних процесів - нові маргінали, які мають освіту та кваліфікацію, розвинену систему потреб, великі соціальні очікування та політичну активність;

2. спадний переміщення соціальних груп, ще повністю не відторгнутих від суспільства, але поступово «сповзаючих» зі своїх соціальних позицій;

3. нова система цінностей у маргінальних груп (нетерпимість по відношенню до існуючих соціальних інститутів, крайні форми прояву асоціальної поведінки, індивідуалізм, моральний релятивізм, заперечення будь-яких форм організованості);

4. властива маргіналам система цінностей, виходить за рамки групової і поширюється на інші соціальні верстви, таким чином, проникаючи у традиційні світоглядні структури;

5. поява маргінальних субкультур і контркультури, які можуть оформлятися в альтернативні руху самого різного спрямування;

6. постійне зростання і відтворення маргінальних груп тягнуть за собою істотні зрушення в розстановці соціальних і політичних сил, які, в кінцевому рахунку, стають джерелом соціальних конфліктів;

7. великі потоки маргіналізації створюють безробітні; особи, змушені займатися працею, що не вимагає отриманої кваліфікації; національні меншини (іноземні робітники);

8. усвідомлення необхідності створення умов для блокування шляхів, які ведуть люмпенство: розробка комплексних програм з державного регулювання соціальних процесів, створення правової та законодавчої основи для їх реалізації.

В даний час процеси соціальних переміщень набувають принципово нову якість і характеристики, обумовлені зміною масштабів, інтенсивності, напрями та інших параметрів в результаті кардинальної перегрупування факторів і каналів мобільності під впливом нової історичної ситуації, яка, по суті, є широкомасштабної маргінальної ситуацією. Це поняття стає ключовим у визначенні тих нових якісних характеристик, які набувають соціальні процеси перехідного періоду, у тому числі соціально-професійні переміщення.

Головний фактор сучасних соціально-професійних переміщень - це бурхливі процеси формування багатоукладності економіки, оплачувані досить високої соціальної ціною. Перерозподіл працюючого населення між різними типами власності, формування істотних відмінностей в їх соціально-економічному становищі за цією ознакою і складає основу і зміст процесів соціально-професійних переміщень в даний момент. Зростає інтенсивність цих переміщень, їх різна спрямованість. Сучасна ситуація призводить до переміщень в групах фахівців з вищою освітою і висококваліфікованих робітників, що відбувається найчастіше вимушено, на тлі несприятливих характеристик соціального самопочуття, зміни самих умов праці.

Маргінальні статуси працівників формуються під впливом наступних процесів:

1. переходу фахівців з вищою освітою (часто і висококваліфікованих робітників), а також керівників і працівників управління в більш низьку соціально-професійну групу;

2. переходу працівників, колишніх певний час безробітними, на нове місце роботи і на нову посаду, найчастіше не за фахом;

3. переходу (як правило вимушеного) працівників на підприємство іншого типу власності, що супроводжується зміною соціально-професійного статусу та умов праці;

4. різкого падіння рівня матеріального доходу (як правило на державних підприємствах), що створює умови для вимушеного переходу на інше місце роботи.

Розгляд проблеми маргінальності в соціально-професійних переміщеннях актуалізує завдання створення умов для гармонійного розвитку професійно-кваліфікаційної структури ринку праці, раціонального використання потенціалу різних категорій активного працездатного населення, що шукають своє місце в формується соціальній структурі.

У підсумку, важливо відзначити, що вивчення процесів маргіналізації має особливе значення для прогнозування розвитку соціальної структури суспільства, а також для пошуку адекватних заходів для запобігання повного розпаду соціальної структури, який загрожує не тільки посиленням суспільної нестабільності, а й іншими серйозними наслідками.

Нові маргінальні групи

Поняття «нові маргінальні групи» пов’язувалося насамперед з кризою зайнятості, спричиненою науково-технічною революцією (індустріалізацією). Науковці дійшли висновку, що в Західній Європі поряд із визнаними традиційними маргіналами, тобто «переважно люмпен-пролетарями, характерними рисами яких були повна десоціалізація, ідентифікація зі злочинним світом, відсутність освіти та професійної кваліфікації, низький рівень соціальних очікувань та інше, а також груп, що знаходяться на шляху до перетворення в люмпен» …. утворюються численні нові маргінальні групи. «До цієї категорії належать особи, стійко витіснені з виробничого процесу, але водночас, із високим рівнем загальної та професійної підготовки, завищеними соціальними очікуваннями, високою політичною активністю та здатністю формулювати свої прагнення в ідеологічній формі». Основним джерелом виникнення та поповнення таких груп є низхідна соціальна мобільність соціальних груп, які поступово втрачають свої соціальні позиції в соціальній структурі суспільства. В середовищі нових маргінальних груп І. Попова розрізняє два типи: 1) соціальні групи, які втратили власний соціальний статус та не мають можливості отримання нового статусу відповідного новим потребам; 2) групи, які набули новий відмінний соціальний статус, що суттєво відрізняється від попереднього, але не мають можливості його адекватного функціонального забезпечення через відсутність дієвих механізмів на рівні суспільства

Висновки

Отже, ми розглянули зміст поняття «маргінальність».

Маргінальність характеризується неповним входженням індивіда в групу, яка його повністю не сприймає, і його відчуженням від групи походження, яка його відторгає як відступника. Індивід виявляється "культурним гібридом" (Парк), який розділяє життя і традиції двох різних груп.

Це поняття з'явилося в американській соціології в 20-ті роки XX століття для позначення ситуації не пристосовування іммігрантів до нових соціальних умов. Групова маргінальність виникає в результаті змін соціальної структури суспільства, формування нових функціональних груп в економіці і політиці, які витісняють старі групи, шо дестабілізує їхнє соціальне положення. Проте маргіналізація далеко не завжди приводить до "осідання на дно".

Проблема маргінальності, тобто особливого стану особистості, що знаходиться на межі різних культур, набула особливої гостроти у зв'язку із зростанням соціальної мобільності. Наприклад, при переїзді з села в місто, зміні професії, включенні в управлінську діяльність, переїзді до іншої країни людина зазнає труднощі пристосовування в новому соціокультурному середовищі, напруженість в стресових ситуаціях. В умовах переходу до нових соціальних умов, до ринкових відносин, маргінальним може бути і все суспільство, оскільки руйнуються його засади, традиції, але ще продовжують діяти старі стереотипи, норми поведінки, цінності.

В умовах тотального змішання соціокультурних зв’язків, які дозволяли суспільству бути єдиним, криза особистісної і соціальної ідентичності вже не сприймається ані суспільством, ані особистістю як дещо аномальне, як те, від чого слід якомога швидше позбавитись, а стає способом існування, образом і стилем життя.

Враховуючи негативні наслідки маргіналізму в сучасній Україні, актуальним стає питання визначення шляхів його подолання. У першу чергу необхідно підіймати економіку і її соціальні складові, аби українські громадяни не збігали з країни на заробітки в інші країни. Реальне подолання маргіналізму можливе лише після досягнення пристойного рівня життя громадян. Що стосується культурного та національного аспектів у боротьбі із наслідками маргіналізму в Україні, то має відбуватися одночасний розвиток етнічної та громадянської складових української нації. Враховуючи достатньо високий рівень субкультурного плюралізму української держави, найсприятливіші умови для зазначених процесів лежать в основі моделі етнокультурного плюралізму, яка передбачає вироблення консолідуючої програми міжетнічного діалогу на засадах добровільної інтеграції етнокультурних маргіналів в український соціум і яка б об’єднала різні регіони з урахуванням їхніх культурно-історичних особливостей. На підставі зазначеного, можна зробити висновок, що в нашій країні маргінали складають більшість, а не меншість населення. Витіснення людей з економічної сфери, соціальна ізольованість призводять до відсутності механізмів впливу громадськості на процес прийняття рішень. Фактичне безсилля та безправність, відсутність дієвих механізмів реалізації власних соціальних, економічних і політичних інтересів є джерелом масової маргіналізації населення в сучасній Україні. Висунувши незалежність України як об’єднавчу цінність, оголосивши національною ідеєю перетворення України в сильну економічну державу, а також послідовно здійснюючи необхідні кроки із зміцнення української ідентичності, можна буде поступово усунути небезпечні для нашого суспільства наслідки маргіналізму.

Література

1. Т. М. Кузьменко СОЦІОЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

2. http://reff.net.ua/31005-Marginal_nost_v_iskusstve.html

3. Коваліско Н. В. Основи соціальної стратифікації: Навчальний посібник. — Львів, 2007.

4. А. Фарж, Рашковский Е. «Маргінали»// 50/50: Досвід словника нового мислення - М., 1989

5. Бевзенко Л. Маргіналізація в перехідному суспільстві. Зв’язок із соціальним успіхом // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 3. — С. 170—172.

6. http://westudents.com.ua/glavy/87438-margnalnst-v-ukran.html

7. Маслов А. О. Маргінальна особистість як предмет соціально-філософського аналізу.

8. МАРГІНАЛЬНІ ГРУПИ //Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколегія: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К. : «Українська енциклопедія», 1998

9. Маргінальність в сучасній Росії / колективна монографія. М. 2000. С. 33

10. На изломах социальной структуры. — М.: Мысль, 1987. — С. 55

11. Акопян Н. Маргинальность как одна из основных характеристик трансформирующегося общества // 21-й Век

12. Кошкіна С.Г. Загальна соціологія / Конспекти / Лекція № 9 / / http://herzenfsn.narod.ru/leksion/obshaya/soc4

13. С. Сусарева Маргінальна ситуація перехідного періоду http://www.pmuc.ru/jornal/number13/susareva

Додаток

мал. 1

мал.2

мал.3