ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 15 страница

Предыдущая 11 12 13 14 15 16 171819 20 21 22 23 24 25 26 Следующая

1255. Дзвони́ха – р., л. Південного Бугу; протікає через с. Скаржинці, Стуфчинці, Давидківці, Бахматівці, Пирогівці (Хм) (Лт). Варіанти н.: Звенюха, Звониха, Фоса, Грабарка [СГУ], Зінчиця, довжиною 27 км [КРВУ]. Квалітативна н., що вказує на звукові особливості течії – дзвенить. Інші н. – див. №№ 1054, 1774, 4749.

1256. Дзеленéцькі хуторá– х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зеленці. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ).

1257. Дзéленці –с., Вл, Бок. Варіанти н.: Дзелинцы, Зеленцы (1805), Dzielincze (1820), Дзелинче (1862), Дзеленцы (1884), Дзелинче, Зеленцы, Дзеленцы, Дзеленче (1893), Дзеленці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від прикметника зелений. Проте, імовірніше, що ойконім вказує на власника або першопоселенця.

1258. Дзержúнське– с., Вл, Трд. Виникло на поч. ХХ ст. Ототожнення денотата із запропонованими ойконімами дещо сумнівне через неповну відповідність місця їхньої локалізації. Варіанти н. х. Посвисайло (1926), х. Тарнорудський (1946), Дзержинське (1960), Дзержинское (1969). Перша н., можливо, вказує на власника; друга – локативна відойконімна; третя – меморіальна [С. Д. Бабишин].

1259. Димів – ур. біля с. Глибівка (Нв), у якому знайдено залишки д.-р. городища [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

1260. Дитячий городóк– колонія, Лт. Існувала як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Головчинці. Н. – ойконімізоване найменування виховного закладу.

1261. Дитячий колéктор– колектор, Др. Існував як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Радівці. Н. – див. № 1260.

1262. Дібрíвка – с., Із, Плс. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: дер. Гнойничка (1899), д. Гнойнючка (1910), Мала Гнійниця (1946), Дібровка (1969), Дібрівка (1987). Колишня н. – відойконімна (див. № 3647). Сучасна н. мотивована ГТ діброва – „листяний ліс, на родючих ґрунтах якого переважає дуб; ділянка поля серед дубів” [СУМ].

1263. Дібрóва – с., Чм, Слс. Засноване близько 1750 р. як присілок с. Гайового [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Wolkotruby (1789), Волкотрубы (1791), Волкотрубовка (1800), Wolkotrubowka (1820), Вовкотруби (1926), Діброва (1967), Діброва (1979). Етимологічні гіпотези колишньої н.: 1) н. пос. мотивована прізвищем (або прізвиськом) першопоселенця [Нове життя. – 1974. – № 94]; 2) н. відгідронімна, бо існує р. Вовкотрубка [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, колишня н. зоофорна квалітативна з частково метафоричним значенням. Сучасна н. – локативна (див. № 1262).

1264. Дібрóва – хут., Із. Існував на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Дубравы (1910), Дуброва (1911). Н. – див. № 1262.

1265. Дівич-Гора – ур. біля с. Пижівка (Нв), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Поетична н.-сл.-сп., що складається з присвійного прикметника і ГТ.

1266. Дігтя́рня – ур., Шп. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Дехтярня (1899), Дегтярня (1910), Дігтярна (1911). Н. мотивована мікротопонімом дігтярня – „дігтярний завод” [Б. Д. Грінченко].

1267. Дідакú– х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Козачки. Н. вказує на власників поселення.

1268. Дíдикова –ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Посесивна н.

1269. Дідкíвська – х., Бл. Існував як н. п. Дидковская у ХІХ ст. біля с. Дідківці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1270. Дідкíвці – с., Бл, Ямп. Варіанти н.: Dzidkowzce (1533), Дедковъцы (1545), Дидковцы (Дитковцы) (1893), Дедковцы (1921), Дідківці (1946).Посесивна відантропонімна н.: власником пос. був Олехно Дідко; пор. також ос. н. Дэдко (1631).

1271. Дíдова Горá – с., Сл, Лсч. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Дідова-Гора (1926), Дідова Гора (1987). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника та ГТ.

1272. Дíдова – р., л. Глибічка л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Пл). Варіант н.: Дhдова [СГУ]. Відапелятивна посесивна н.

1273. Дідýсів – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Варіанти н.: Дидусивъ (1910), Дідусів (1926).Посесивна н.

1274. Дільниця – урочище біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ дільниця зі значенням „наділ; відділена частина для роботи у полі; канал” [Б. Д. Грінченко].

1275. Дмúтрівка – с., Тф, Кнч. Варіанти н.: Дмитровка (1661), Dmitrowka (1789), Дмитрівка (1926).Н. походить від імені засновника Дмитра [І. А. Стасюк], пор. ос. н. Дмитръ (1400).

1276. Дмúтрівка – с., Із. Існувало у ХХ ст. У 1960 р. об’єднане із с. Сохужинці. Варіанти н.: Тайного (1926), Дмитрівка (1946). Колишня н. – посесивна. Сучасна н. – відантропонімна (див. № 1275).

1277. Дмитрюкú – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Лодзянівка (тоді Майдан-Лодзянівка). Відантропонімна посесивна н.

1278. Дністер – р., впадає у Дністровський лиман Чорного моря; у межах Хмельниччини протікає біля н. п. Вітківці, Збруч, Ісаківці, Жванець, Брага, Бабшин, Гринчук, Малинівці, Слобідка-Малиновецька, Каветчина, Сокіл, Межигір, Устя, Велика Слобідка, Яруга, Нагоряни, Субіч, Гораївка, Стара Ушиця (Км), Пижівка, Березівка, Рудківцi (Нв). Варіанти н.: Τύρής [Геродот, V ст. до н. е.], Tyras [Овідій, І ст. до н. е. – І ст. н. е.], Τύρας [Страбон, І ст. до н. е. – І ст. н. е.; Птолемей, ІІ ст.], Turla [турки й араби, ІІ – ІV ст.], Danastrius [Марселін, ІV ст.], „ad flumina Tyram Danastrum a Danastro” [Йордан, VІ ст.], Tiram Oristhenis [Равенський Анонім, VІІ ст.], Δάυαστρίς Τροΰλλος [Костянтин Багрянородний, Х ст.], Дънhстръ (1163), Turlo, Ginestra [італійці, ХІV – ХV ст.], Аксіакъ, Тіарант [іранці, ХІІІ – ХІХ ст.], Turl(l)o (1350), „do Dniestru” (1374), Turilo (1375), Tailo (1408), „на (д)нистрh” (1429), Tarlo (1436), „на нистрh”” (1430), „fluuio Niestr” (1436), Dnyastr (1448), Nyestr, Nestr (1449), Dnistra (1450), „на Днистри” (1452), Dnyestr (1453), „по на Дънестромъ” (1459), Нhстръ (ХV ст.), „nad Nestrem” (1565), Днестрови (1574), „надъ Днhстромъ” (1620), „ку Днhстовh” (1656), „через рhку Тираду (vulgo Dniestr)” (1671), Днистро (1711), „ad rippas fluii Tyrae”(1734), Днестръ (1745), Dniester (1788), „In ipso Tyrae seu Nestri... Nestro” (ХVІІІ ст.), „изъ Днhстра” (1843), Дьнhстръ Днhстръ (1856), Днhстеръ (ХІХ ст.), „Настасья рhка” (гіпотетично), Днистеръ, Нистеръ, Nistrul, Nistru,Нhтру, Нистру, Берег, Турла, Ністер, Дністро, Дністер [СГУ], Днhстр, Тирасъ, Турла, Данастрисъ, Danastrris [ГССРИ]. Довжина у межах області – 160 км. Етимологічні гіпотези: від авестійського danu narduu – „ближня ріка” при тлумаченні назви Дніпро як Dana anara – „задня ріка”; як двочленна конструкція Danastris, що становить сполучення двох апелятивів – дан + стрий: у своїй нижній течії р. мала назву Дон у значенні „вода”, „ріка”, а у верхній – Стрий, що означає „швидкий” [В. П. Петров]. Дослідники припускають, що слово Істрос і на мові фракійців означало „швидкий”, тобто те, що й Тірас на мові скіфів [Ю. О. Карпенко]. Таким чином, н. ріки Дністер є доскіфською [С. Д. Бабишин, ЕСЛН, Ю. О. Карпенко, М. Т. Янко].

1279. Дністровське – водосховище, розташоване у південній частині Хмельницької області (Км, Нв), на р. Дністер. Локативна відгідронімна н.

1280. Добкíв– х., Пл. Існував на поч. ХХ ст. як Добковъ. Відантропонімна посесивна н.

1281. Дóбре– х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Судимонт. Варіанти н.: Доброе (1906), Добре (1926). Відмікротопонімна н. з емоційно-експресивним забарвленням.

1282. Добри – ур. біля с. Соломна (Вл), у якому знайдено залишки курганів [І. С. Винокур]. В основі н. – місцевий апелятив зі значенням „нажите майно”; пор. добра – „маєток” [Б. Д. Грінченко].

1283. Дóбрúн – с., Із, М’як. Варіанти н.: Dobryn (1475), Добрынь (1478), Добрынъ (1619), Добринъ (1855), Добрин (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Добриня (970), Добро (1616), Добра (1639), Добранъ (1456): безсуфіксне утворення із повним скороченням одного з членів композитного імені Доброгост, Добромил, Добрострой [З. О. Купчинська].

1284. Дóбрúнський – х., Із. Існував як Добринскій у ХІХ ст. біля с. Добрин. Локативна н. – субстантивований ад’єктонім.

1285. Дóбрі Лóзи – д., Пл. Існувало у ХVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Тадеушпіль (Фадіївка) [Новий шлях. – 1988. – № 139]. Варіанти н.: Добрыя Лозы (1855), Добры Лозы (1888), Добрі Лози (1926).Відмікротопонімна н.-сл.-сп., яка складається із прикметника та флоролексеми.

1286. Добрóва – фільварок, Пл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Локативна н., в основі якої – деформована лексема дуброва, діброва (див. № 1262). Не виключено, що н. посесивна.

1287. Добровілля– с., Км, Прв. Засноване у серед. ХVІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Dobrowola (1787), Wola Podfilipska (1789), Доброволя (1800), Воля Подфилип. (1805), Доброволье (1888), Добровілля (1946). За С. Д. Бабишиним, н. зумовлена соціально-економічними умовами (так називалися пос., які виникали внаслідок переселення кріпаків за їхньою згодою); пор. також АГТ воля – „пос. з вільними від панщини мешканцями” [Е. М. Мурзаєв]. Варіант н. ускладнений ад’єктонімом.

1288. Добровóльського –х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жищинці. Генітивна посесивна н.

1289. Доброгóрща –с., Хм, Гва. Варіанти н.: Доброщани (ХVІ ст.), Доброгоща (1553), Dobrohoscza aliasParsilowcze(1578), Dobrocze (1630–1650), w Dobrohoszczy Wyžniey (1765), Dobrohoszcza (1784), Dobrohoszcze (1820), Доброгорща (1862). Є. І. Сіцінський та М. І. Яворський вважали н. емоційно-експресивною. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Доброгорща [М. О. Демчук]. Н. ускладнювалася прикметником з локативним значенням. Паралельна н. – можливо, патронімічна.

1290. Доброгорщáнський (Новí садúби) –висілок, Хм. Існував у ХVІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Доброгорща. Варіанти н.: Dosbraska (1630–1650), Dobrohoszcza Nizna (1775), kor. Dobrohoszcza (1820), Доброгорща (1883), Доброгорщанський (Нові садиби) (1926). Локативна (субстантивований ад’єктонім) та квалітативна назви. Варіант н. – ойконім (ускладнений локативним прикметником).

1291. Добролóзька – ферма, Пл. Існувала як Добролозская у ХІХ ст. біля с. Добрі Лози. Локативна н. – субстантивований ад’єктонім.

1292. Добролюбівка– х., Вн. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Покутинці. Варіанти н.: пос. Примусівка (1926), Добролюбівка (1946). Перша н. мотивована дієсловом примусити: селян внаслідок столипінської реформи примусили переселитись на окраїну с. Друга н. – меморіальна, в основі якої – прізвище Добролюбов [С. Д. Бабишин]. Мабуть, певне значення при перейменуванні мало й емоційно-експресивне символьне забарвлення.

1293. Добрóтів– фільварок, Дн. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Доброта (1591).

1294. Добрóтова– корчма, Дн. Існувала у ІІ пол. ХІХ ст. Н. – див. № 1293.

1295. Дóвга– х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка. Квалітативна відмікротопонімна н.

1296. Дóвга-Кульчúнківська – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кульчинки. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп.

1297. Довгалéве – ур., Пл. Існувало як н. п. Довгалево у XIX – на поч. XX ст. Посесивна н.; пор. ос. н. Довгаль (1658).

1298. Довгалíвка – с., Бл, Дов. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Долголевка (1855), Долгалевка (1893), Довгалівка (1926). За С. Д. Бабишиним, н. квалітативна, вказує на видовжений в одну лінію тип заселення. На нашу думку, н. відантропонімна, можливо, вказує на першого поселенця; пор. ос. н. Довгаль (1658).

1299. Довгалíвська – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Довгалівка як Долголевская. Локативна н. – субстантивований ад’єктонім.

1300. Довгалюкá – х., Ск. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1301. Дóвгий бéрег– болото (місцезнаходження не локалізоване; орієнтовно – Сл). Площа – 114 га [ППХ]. Квалітативна н.

1302. Дóвгий Брід – с., Сл. Існувало у І трет. ХХ ст. біля с. Дорогоща. Варіанти н.: Долгий брод (1921), Довгий брід (1926). Відмікротопонімна. н.-сл.-сп., яка поєднує прикметник та ГТ брід у значенні „мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший бік; заболочена, важкопрохідна частина дороги” [Б. Д. Грінченко].

1303. Довгопíльського (Длугопóльського) –х., Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Гречани. Варіанти н.: Хутор Длугопольского (1893), Довгопільського (Длугопольського) (1926). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1304. Довжáнщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Довжки. Відойконімна локативна н. (див. № 1309).

1305. Довжéцька дáча № 1 – л. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім, АГТ і диференційний числівник).

1306. Довжéцька дáча № 2 – л. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1305.

1307. Довжéцька дáча № 3 – л. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1305.

1308. Дóвжик – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Красилів. Відмікротопонімна квалітативна н., в основі якої – ГТ довжик зі значенням „довгий ліс” [В. П. Шульгач].

1309. Довжкú – с., Сл, Джк. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. В кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Должик (1855), Должокъ (1888), Dolžok (1894), Должекъ (1906), Довжик (1926),Довжки (1946). Н. вказує на видовжений в одну лінію тип заселення [С. Д. Бабишин]. Пор. також довжок – „борг” [Б. Д. Грінченко].

1310. Довжóк– садки, Лт. Існували у ХVІІІ – І трет. ХХ ст. біля с. Митківці. Варіанти н.: Dluzek (1784), Должок (1805), Dolzek (1820), Довжок (1926). Н. – див. № 1309.

1311. Довжóк– с., Км, Двж. Засноване на поч. ХVІ ст.; в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц., у 1923–1928, 1939–1957 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Dolzek (1530), Должек (1530), Dlužek (1661), Dluže (1789), Должок (1805), Довжок (1889). Квалітативна н.: с. забудовувалося вздовж давнього шляху Кам’янець-Полільський – Рихта і мало видовжену форму [С. Д. Бабишин].

1312. Довжóцький райóн– адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928, 1939–1957 рр. Центр – с. Довжок (Км.). У складі району в 1926 р. нараховувалося 17 сільрад та 48 н. п. Загальна площа становила 321 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1313. Докýцин – х., Пл. Існував у ХІХ – І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Докуцкаго (1899), Докуцынъ (1910). Відантропонімна посесивна н.

1314. Дóли– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гелетинці. В основі н. – ГТ дол зі значенням „низ, долина” [Б. Д. Грінченко].

1315. Долúна– ліс. ст., Вн. Існувала як н. п. у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Грим’ячка. Н. – див. № 1316.

1316. Долина – ур. біля с. Довжок (Км), у якому знайдено залишки д.-р. пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ долина зі значенням „підніжжя гори; невеликий пологий насип піску біля річки; низовина біля річки; низовина, поросла лісом або травою” [Т. А. Марусенко].

1317. Долúна– х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Балин. Н. – див. № 1316.

1318. Долúна Колубáївська– посілок, Км. Існував у ІІ пол. XVIII ст. як Dolina Kolubajowska. Н.-сл.-сп., що складається з ГТ (див. № 1316) і ад’єктоніма (див. № 2109).

1319. Долúнівка –с., Чм, Гук. Засноване на поч. ХVІІІ ст. Варіанти н.: Wolochi (1775), Wolochy (1784), Волохи (1800), Волохы (1805), Долинівка (1946), Долиновка (1979). Колишня н. мотивована етнонімом волохи (так іменувалося середньовічне населення Придунайських князівств і Трансільванії [СУМ] ). В основі сучасної н. – ГТ долина зі значенням „підніжжя гори; невеликий похилий насип піску біля р.; низовина біля р.; вузька низовина” [СУМ].

1320. Долúнівці – с., Кр, Всс. Варіанти н.: Подляшики (1855), Подлещики (1862),Подлящики (1910), Подляшьки (1921), Підлящики (1926), Долинівці (1946). Колишня н. – відетнонімна: очевидно, у с. проживали поляки (ляхи – „поляки” [Б. Д. Грінченко] ); пор. ос. н. Подлещикъ [М. М. Тупиков]. Сучасна н. – локативна, у формі катойконіма (н. п. розташований у долині [С. Д. Бабишин] ). Див. також № 1319.

1321. Долúнського – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Генітивна посесивна н.

1322. Долóччя – с., Із, Кун. Варіанти н.: Dolotcze, Долотче (1465), Долотецъ, Долотечъ (1619), Dolocze (1787), Долочъ (1855), дер. Долочы (1899), Долочъе (1921), Долоче (1926), Долоччя (1946). Етимологія н. невідома. Можливо, локативна н., мотивована ГТ діл, дóлочко у значенні „долина” [Б. Д. Грінченко].

1323. Доля́скок при д. Круглúк – ур., Ск. Як н. п. Доляскокъ при д. Круглику зареєстрований у 1911 р. Н. невідомої мотивації з виразним локативним забарвленням.

1324. Домаха – р., л. Південного Бугу [ГССРИ]; протікає через с. Пасічна, Гречана, Адампіль, Паплинці, Подоляни, Залісся (Сс). Варіант н.: Эка [В. К. Гульдман]. Н. пов’язана з розселенням запорізьких козаків: так козаки називали своє стале місце перебування, житло [М. Т. Янко]. Варіант н. має невідому етимологію.

1325. Домбалíвка – висілок, Шп. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Відантропонімна посесивна н.

1326. Домбáль № 3 – державний заповідник, Кр. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Великі Зозулинці. Відмікротопонімна н., ускладнена числівником.

1327. Домбрóва – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Шкарівка. Генітивна посесивна н.

1328. Домбровка – ур. біля с. Вишнівчик (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Відойконімна н. (див. № 1263).

1329. Домбрóвський– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Посесивна н.

1330. Домків Яр – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника і ГТ.

1331. Дóмкова пáсіка (Прокóпово пасічнúсько)– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Плоскове. Н. вказують на власника об’єкта.

1332. Домські Коричинці – с., Др. Відоме із XV ст.; у 30-х рр. ХХ ст. об’єднане із с. Римові Коричинці під н. Коричинці. Варіанти н.: Карычинцы (1530), Karyczyncze Odrowązowe (1552), Kariczincze Podleszne (1564), Karaczincze Podlesne (1565), Карачинцы Подлесные (1565), Karyczynce (1661), Karyczynce Domskie (1784), Домские Карачинцы (1800), Домские Каричинцы (1805), Domskie Karaczynce (1820), Домск. Карыч. (1884), Каричинцы Домские (1888), Домські Коричинці (1926). Відантропонімна посесивна н.: див. – поміщики Каричинські [АЮЗР]. Н. ускладнювалася локативним або присвійним прикметниками.

1333. Домтóвський кордóн – х., Чм. Як н. п. зареєстрований у середині ХІХ ст. біля с. Шидлівці. Н. складається з відантропонімного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

1334. Дорогóща – с., Із. Варіанти н.: Дорогостя (1628), Dorogosza (1789), Дорогощъ (ХІХ ст.), Дорогощь (1921), Дорогоща (1926), Може, об’єднане із с. Комини (1992). До н. міста, де відбувалася торгівля, часто додавали корінь гость (купець (здеформоване) – „гощ”), який визначав поселення як місце торгівлі [С. Д. Бабишин]. Імовірніше, що н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Дорогость [М. Я. Морошкін].

1335. Доротюкá – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

1336. Дорофіївка – х., Сл. Існував у ХІХ ст. біля с. Сенігів як Дорофеевка. Відантропонімна н., в основі якої – ім’я першопоселенця; пор. ос. н. Дорофій [Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська].

1337. Дóсин – с., Сл, Ган. Варіант н.: Досинъ (1855), Dosin (1889), Досин (1921), Досін (1946). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Дося – з християнського Доротея [М. Я. Морошкін] або Євдокія, Явдоха [І. І. Трійняк]. Див. також ГТ дос – „північний схил гори, зарослий лісом, переважно незаселений” [Е. М. Мурзаєв].

1338. Дóсинський Призавгóсп – призавгосп, Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Досин. Варіанти н.: ф. Досинъ (1855), хут.Досинъ (1899), Досинський Призавгосп (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., в якій поєднано ад’єктонім та АГТ.

1339. Дофіївка– с., Хм. Існувало у І пол. ХІХ ст. біля с. Грузевиця. Варіанти н.: Дофиевка (1805), Dofiowka (1820). Детальніші відомості відсутні. Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Дофій..

1340. Дохóвня – с., Сл. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Славута. Варіанти н.: Даховня (1855), Доховня (1921).Можливо, н. походить від апелятива *duch (праслов.), що в українських діалектах означає „болото”, „здуховина”, „грузьке місце на болоті” [ССУМ]. Пор. також ос. н. Дохна ← Явдоха, Євдокія [І. І. Трійняк].

1341. Драгáнівка– с., Чм, Зар. Засноване у XVІ – на поч. XVІІ ст. як прис. під н. Заболотівка [Нове життя. – 1974. – № 103]. Варіанти н.: w Draganuwce (1765), Draganowka (1784), Draganowce (1789), Драгановка (1805), Драганівка (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від ГТ драговина – „трясовина; грузька, болотиста місцевість; мокре місце між узгір’ями”. Таке ж походження і колишньої н.: від ГТ болото – „низовина, заросла травою; заглиблення на місці водойми; мочариста, грузька місцевість”; заболоть – „місцевість за болотом; заболочене дно долини”. І. В. Гарнага н. вважає, що н. походить від прізвища або прізвиська першопоселенця – Драган, Драгон [Нове життя. – 1974. – № 103]; пор. ос. н. Драганъ [М. П. Тупиков].

Предыдущая 11 12 13 14 15 16 171819 20 21 22 23 24 25 26 Следующая