ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Фізіологічні функції, уявлення про їх регуляцію.

1 2 34

Активність тварин і людини проявляється в вигляді функцій і фізіологічних актів.

Фізіологічна функція – прояв життєдіяльності, який має пристосувальне значення. Специфічна діяльність та властивість диференційованих клітин, тканин, органів, систем органів, що проявляється як фізіологічний процес або сукупність процесів. Н-д, функція м’язу – її скоротливість; залозистих клітин – утворення секрету; нервових клітин – виникнення нервових імпульсів. За рахунок зміни функцій організм пристосовується до зовнішнього середовища і умов існування.

Всі функції поділяються на тваринні або соматичні і вегетативні. Соматичні відбуваються за рахунок діяльності скелетних м’язів, які інервуються соматичною нервовою системою (забезпечує іннервацію поперечносмугастої мускулатури і сприймання подразнень) .

Вегетативні – пов’язані з обміном речовин, процесами кровообігу, дихання, травлення, виділення, росту та розмноження. Ці функції відбуваються за рахунок роботи внутрішніх органів, діяльність яких регулюються вегетативною нервовою системою (забезпечує іннервацію внутрішніх органів, залоз зовнішньої і внутрішньої секреції, кровоносних і лімфатичних судин, трофічну іннервацію (регулює обмін речовин) скелетної мускулатури, рецепторів і самої ЦНС).

Фізіологічна система – об’єднання органів для виконання певної функції (фізіологічні системи: крові, дихання, травлення, виділення).

Фізіологічних процес – складний процес, який відбувається при участі різних фізіологічних систем організму (н-д, фізіологічні акти дихання, травлення, виділення, руху; у фізіологічному процесі травлення беруть участь певні відділи ЦНС, які приходять в стан збудження при вигляді, запаху, відчуття смаку їжі; скелетні м’язи – добування, обробка та приготування їжі; залози шлунково-кишкового тракту – виділення травного соку; при скороченні гладеньких м’язів травної трубки відбувається рух змісту в шлунково-кишковому тракті; кишковий епітелій – всмоктування травних речовин, води і т. д.). В процесі травлення беруть участь і інші системи: кровообігу, кров і т. д. Т. ч., складний фізіологічний процес травлення забезпечується за рахунок різноманітних диференційованих клітин, тканин, органів і їх систем.

Характерною особливістю будь-якого живого організму є те, що він представляє саморегулюючу систему, яка реагує на різні впливи як єдине ціле. Це досягається взаємодією всіх його клітин, тканин, органів та їх систем, взаємопов’язаністю і взаємнопідкоренністю всіх процесів, які в них відбуваються. Жодна з клітин в організмі не зміниться без того, щоб не змінилися будь-які інші. Зміна функцій будь-якого органа в той чи іншій мірі змінюють діяльність і інших органів організму. Ця взаємодія організму особливо виражається в межах функціональних їх систем. Таку систему утворюють органи, сукупна дія яких забезпечує пристосування до певних умов середовища.

Взаємопов’язаність функцій і реакцій організму – єдність та цілісність його – обумовлена наявністю двох механізмів регуляції.

Один з них – гуморальний або хімічний механізм регуляції функцій, який в процесі еволюції сформувався першим на тому етапі розвитку тваринного світу, коли з’явилася кров та кровообіг.

Даний вид регуляції відбувається за рахунок гормонів, медіаторів, продуктів обміну та інших активних речовин, які знаходяться в рідинах організму (кров, лімфа, цереброспінальна рідина). Цей вид регуляції є найбільш універсальним, але за рахунок гуморальної регуляції неможлива швидка його перебудова діяльності організму, зміна його функцій, так як цей вид регуляції обмежений швидкістю крові по судинах (0,5-500 мм/с).

З появою у тварин нервової системи виникає нервовий механізм регуляції функцій, який забезпечує швидку перебудову функцій органів і організму в цілому у відповідності з умовами існування. Це можливо тому, що швидкість розповсюдження нервових імпульсів по нервовим провідникам до 120-140 м/с значно перевищує швидкість руху крові по судинам.

Нервова система високоорганізованої тварини і людини, як відомо з анатомії, ділиться на центральну і периферичну. До ЦНС відноситься спинний і головний мозок, а нерви які відходять від них входять в периферичну нервову систему.

Діяльність периферичної НС визначається і регулюється ЦНС. Відділом НС являється вегетативна НС, яка іннервує внутрішні органи (серце, шлунково-кишковий тракт, печінку і т. д.) До неї з ЦНС поступають збудження, які викликають або змінюють діяльність іннервуємих нею органів.

Нервова система складається з великої кількості нервових клітин – нейронів, які складаються з тіла, коротких відростків – дендритів і довгого відростка – аксона. Тіло і дендрити нервової клітини грають основну роль в сприйманні та переробці сигналів, які поступають від інших нейронів. Функція аксона заключається в проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або до виконавчих органів – м’язів, залоз, кровоносних судин. Передача збудження з одного нейрона на інший відбувається за допомогою синапса. Аксони можуть утворювати синапси на тілі іншої нервової клітини або на її відростках. При цьому на кожному нейроні є багато синапсів, які утворюють аксони багатьох інших нервових клітин.

Організм тварин і людини знаходиться в нерозривному поєднанні з навколишнім середовищем завдяки саме нервовій системі, діяльність якої здійснюється по принципу рефлексу. Для виникнення рефлексу необхідний певний подразник. Отже, рефлекс – реакція організму на подразнення, яка відбувається при обов’язковій участі ЦНС.

Всі рефлекси І. П. Павлов поділив на дві групи: безумовні і умовні. Безумовні рефлекси – це природжені рефлекси, які зберігаються на протязі всього життя. Слюновідділення, яке наступає після попадання їжі в рот, тобто після подразнення рецепторів язика і слизової оболонки, являється рефлексом безумовним, природженим і відносно незмінним на протязі життя. Але, якщо слиновиділення виникає у тварин при вигляді їжі, посуду, із якого його кормлять, при вигляді людини, який його кормить, а також під впливом багатьох інших подразників, дія яких співпадає з подачею їжі – то такі рефлекси називаються умовними.

Умовні рефлекси – не вроджені, вони виникають на протязі життя людини або тварин і являються результатом особистого досвіду (дитина – лимон; собака – м'ясо).

Умовний рефлекс являється характерною особливістю діяльності кори головного мозку. Тільки вищому відділу мозку, а у ссавців тварин і у людини – корі головного мозку, притаманна умовнорефлекторна діяльність. Умовний рефлекс виникає тому, що в корі головного мозку установлюються тимчасові зв’язки.

В основі рефлекторної діяльності лежать два основних акти – збудження і гальмування.

Збудження – форма відповідної реакції живої тканини на дію подразників зовнішнього і внутрішнього середовища. Внутрішнім вмістом збудження являється зміна інтенсивності процесів життєдіяльності в клітинах збудливих тканин. Для нервової тканини процес збудження – основна форма проявлення життєдіяльності. Для м’язової і залозистої тканин збудження лише початковий етап їх специфічної активності.

В нервової тканини збудженню протистоїть протилежний по фізіологічному вмісту процес – гальмування. Так, якщо збудження нервової клітини приводить інервуючу структуру в діяльний стан, то процес гальмування супроводжується закінченням її діяльності. Сам гальмувальний процес являється активним актом життєдіяльності, а не пасивним виключенням нервової структури із стану фізіологічної активності. Гальмування на відміну від збудження не може розповсюджуватися по тілу або відросткам нейрона, а також переходити з нейрона на нейрон. Гальмування – місцевий процес, який охоплює лише окремі нейрони.

Для проявлення будь-якої рефлекторної реакції необхідна наявність подразника і сукупність нервових утворень, які отримали назву рефлекторної дуги, яка включає наступні ланки: рецептор, аферентний нервовий шлях, рефлекторний центр, еферентний шлях і ефектор.

Рецептор – початок рефлекторної дуги, який сприймає подразнення і перетворює енергію подразнення в нервові імпульси. Анатомічно рецептори представляють собою чуттєві нервові закінчення, які мають високу специфічність по відношенню до подразників. Кожний вид рецепторів реагує на певний подразник.

По аферентному нервовому шляху передаються нервові імпульси від рецепторів в ЦНС. Аферентний шлях представлений чуттєвими нервовими волокнами сприймаючого нейрона.

Рефлекторний центр – група нервових клітин, розташованих в різних відділах ЦНС. Тут відбувається переробка нервових імпульсів, які надійшли та переключення їх на еферентний нервовий шлях.

По еферентному нервовому шляху передаються нервові імпульси від рефлекторного центра до ефектору. Він представлений нервовими волокнами еферентних нервових клітин, розташованих в ЦНС або вегетативних гангліях. Еферентні волокна можуть бути руховими або секреторними.

Ефектор – робочий орган, який відповідає на подразнення зміною своєї діяльності. Ефекторами являються м’язи і залози.

Нервова регуляція не виключає, а підкоряє собі гуморальну регуляцію. Тому в цілому організмі існує єдина нейрогуморальна регуляція функцій. Н-д, в процесі життєдіяльності організму в тканинах накопичується вуглекислий газ , який збуджує нервові клітини дихального центру. При цьому ритм дихальних рухів стає частішим і глибина їх збільшується, що сприяє видаленню вуглекислого газу з організму. Таким чином, регуляція дихання функцій організму відбувається з участю нервових і гуморальних механізмів.

Таким чином, нейрогуморальна регуляція об’єднує всі функції організму, завдяки чому він функціонує як єдине ціле.

Діяльність нервової і хімічної взаємодії клітин і організму забезпечують важливу особливість організму – саморегуляцію фізіологічних функцій, що призводить до автоматичної підтримки необхідних організму умов його існування. Будь-який здвиг зовнішнього чи внутрішнього середовища організму викликає його діяльність, що має відтворюючий характер – встановлення порушеної постійності умов існування, тобто відновлення гомеостазу. Чим вище розвинутий організм, тим краще розвинена в ньому саморегулююча функція, тим стійкіший і досконаліший гомеостаз.

Саморегуляція можлива лише тому, що існують зворотні зв’язки між регулюючим процесом та регулюючою системою. Н-д: 1) нервові центри проміжного мозку, змінюючи секрецію гормонів кори надниркових залоз (мінералокортикоїдів), регулюють обмін натрію, завдяки чому підтримують його концентрацію в крові. Це досягається тільки в результаті того, що зрушення концентрації натрію змінює стан нервових центрів, киї збільшуються або зменшують секрецію гормонів надниркових залоз; 2) м’язові рухи відбуваються під впливом імпульсів, які йдуть до м’язів від ЦНС. В свою чергу будь-яке м’язове скорочення призводить до появи потоку імпульсів, які йдуть від м’язів до нервових центрів, що приносять до них інформацію про інтенсивність скоротливого процесу та змінюючи їх діяльність.

Таким чином, існує кільцевий взаємозв’язок між регуляторами та регулюючими процесами.

1 2 34