ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 3 страница

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая

178. Березина – ур. біля с. Тарасівка (Ям), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 176.

179. Берéзина – х., Вн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Карачіївці. Варіанти н.: Березовка (1862), Березина (1911). Н. – див. № 176.

180. Берéзина – х., Др. Існував у пол. ХХ ст., у 1956 р. приєднаний до с. Мазники. Н. – див. № 176.

181. Берéзина – х., Кр. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Кузьмин, до якого був приєднаний у 1939 р. [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Н. – див. № 176.

182. Берéзина – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Іванівка. Н. – див. № 176.

183. Берéзина – х., Ск. Як н. п. фіксувався у 1899 р. Н. – див. №176.

184. Берéзина – х., Сл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Дубина. Н. – див. №176.

185. Берéзина – х., Сл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Хвощівка. Н. – див. № 176.

186. Берéзина – х., Хм. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Вищі Вовківці. Варіанти н.: Березина (1855), Хутор Березина(в лесу, при с. Волковцах Высших) (1893). Н. – див. № 176. Н. ускладнювалася АГТ і локативною відойконімною конструкцією.

187. Берéзина – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Н. – див. №176.

188. Берéзина –х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Антонівці. Н. – див. № 176.

189. Берéзина –х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буйволівці. Н. – див. № 176.

190. Берéзина Дáча – ліс. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована біля с. Росолівці у 1926 р. В основі н.-сл.-сп. – ГТ березина (див. № 176) і дача зі значенням „лісова ділянка, самостійна господарська одиниця” [СУМ].

191. Берéзино – х., Із. Зафіксований у 1926 р. біля с. Чепці. Н. – див. № 176. Можливо, що н. відантропонімного походження; пор. ос. н. Береза.

192. Берéзівка – с., Нв, Брз. Варіанти н.: Jursziowka (1630–1650), w Dziwidzuwce (1765), Dziurdzinka (1775), Dziudziuwka (1784), Журжевка (1885), Zurzowka (1820), Джуржевцы (1845), д. Журчевка (1862), д. Джуржовка Хребтиевская (1893), Джуржевка Хребтиевская (1911), Джурджівка (1926), Джуржівка (1938), Березівка (1960), Березовка (1979). Колишня н. мотивується апелятивом джурджа – „густа мутна рідина” [Б. Д. Грінченко], оскільки с. розташоване на глинистих горбах. Н. локалізувалася ад’єктонімом. Можливо, в основі н. – антропонім; пор. ос. н. Жоржа (1481). Сучасна н. походить від флоролексеми береза.

193. Берéзівка – с., Яр. Виникло на поч. XVIII ст. як фільварок. У 1956 р. приєднане до смт. Ярмолинці. Варіанти н.: пред. Боснячизна (1888), д. Боснячина (1914), Боснячино (1940), Березівка (1946). В. Д. Дяченко першу н. виводить від етноніма босняки – „хорвати”. На нашу думку, н. мотивована прізвищем поміщика Босняцького (XVIII ст.). Сучасна н. – відфлоролексемна.

194. Берéзівка – ур., Шп. Як н. п. Березовка зареєстроване у 1899 р. В основі н. – флоролексема береза.

195. Берéзівка –х., Дн. Заснований у кiн. XVIII – на поч. XIX ст. помiщиком Сцiбор-Мархоцьким [C. Д. Бабишин]. У 50-х рр. XX ст. приєднано до с. Минькiвцi. Варіанти н.: Маркотинцы (1862), Мархотинцы (1884), предм. Мархоцица (1893), Мархоцицы (1911), Мархотинцi (1926), Березiвка (1946). Зараз – частина с. пiд н. Мархоцiци. Усi варiанти першої н. вказують на власника пос. Сучасна н. – див. № 194.

196. Берéзівка – х., Сл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Дятилівка. Н. – див. № 194.

197. Берéзівка– х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Хмелівка. Варіанти н.: Березовка (1899), Березівка (1926). Н. – див. № 194.

198. Берéзна – ліс. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Великі Зозулинці. В основі н. – відфлоролексемний прикметник.

199. Берéзна – х., Із. Зафіксований у 1926 р. біля с. Ліщани. Н. – див. № 198.

200. Берéзне – с., Ск, Бер. Вперше згадується у 1589 р. як Лашковцы. Варіанти н.: Lashkowcze (1789), Лашки (1855), Березна (1921), Березне (1946). Колишня н. мотивована ос. н. Лашко (1444). В основі сучасної н. – субстантивований відфлоролексемний прикметник [Світло Жовтня. – 1988. – 9 квітня]. Пор. також ос. н. Береза, Березний, Березій.

201. Берéзне – с., Шп, Срд. За різними джерелами, виникло у ХIV–ХVІІ ст. Варіанти н.: Березна (1593), Березна-Татарская (1892), Березна-Татарська (1926), Березне (1946). Сучасна н. – див. № 200. Н. ускладнювалася квалітивним відетнонімним прикметником (пос. було засноване татарами, які потрапляли в полон або яких наймали феодали для охорони своїх та розорення чужих маєтків [C. Д. Бабишин] ). Можливо, н. походить від прізвиська: на Україні людину, що повернулася із татарської неволі, називали Татарин [А. П. Коваль].

202. Берéзова – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Кур’янки. Н. – див. № 198.

203. Берéзова Рíчка – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Березовая рhчка (1899), Березовая-Рhчка (1906). Локативно-квалітативна н.- сл.-сп. складається із відфлоролексемного прикметника та ГТ.

204. Берéзове– с., Др, Бгд. Варіанти н.: посел. Березова (1893), Березово (1915), Березівка (1926), Березове (1946), Березовое (1979). Н. – див. № 198.

205. Берéзові – хут., Бл. Зафіксований як Березовыя у ХІХ ст. біля с. Малі Калетинці. Н. – див. № 198.

206. Березóвського – х., Пл. Як н. п. Березовскаго зареєстрований у 1911 р. Генітивна посесивна н.

207. Бéрест– передм., Км. Існувало у ХVІІІ ст. як фільварок. Злилося з м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.: передм. Берести (1809), Берест (1889). Н. мотивована флоролексемою берест – „листяне дерево” [СУМ].

208. Берест – ур. біля с. Купин (Гр), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 207.

209. Берестéцьких – х., Тф. Як н. п. Берестецкихъ зафіксований у 1899 р. Генітивна посесивна н.

210. Берестове́ць – р., л. Батога п. Жвану, л. Дністра; протікає через с. Мала Стружка (Нв). Варіант н.: „do rzeczek Bachtyna y Berestowcza” (1607) [СГУ]. Гідронім походить від флоролексеми берест (річка протікала у берестовому гаю).

211. Берестовéць –х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щербівці. Імовірно, відгідронімна н. (див. № 210).

212. Берìзки – х., Яр. Існував у кін. ХVІІІ – ХІХ ст. Варіанти н.: Березова (1800), Березо (1820), Беризки (1893). В основі н. – флоролексема береза з демінутивним суфіксом.

213. Берків ставок – водойма у басейні р. Жванчик, біля с. Кугаївці (Чм). Н. складається із присвійного прикметника та ГТ.

214. Бéркуль– ур., Гр. Як н. п. зареєстроване у 1893 р. Етимологія н. невідома. Можливо, пов’язана з ос. н. Берко (1759) або прикметником беркий зі значенням „липкий, клейкий” [Б. Д. Грінченко].

215. Бернакìвці – х., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1805 р. Можливо, в основі н. – антропонім Бернак.

216. Берцìвка – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. як Берцовка. Відантропонімна н., в основі якої – ос. н. Bercz, Bercza (1789); пор. також берца – „кладка; частина плуга” [Б. Д. Грінченко]; „колода” [ЕСУМ].

217. Берчáрня– х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Браїлівка. Можливо, н. мотивована апелятивом берца (див. № 216), тобто „місце, де виробляли плуги”.

218. Бесаги – ур. біля с. Цвіклівці (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Можливо, н. мотивована апелятивом бесага зі значенням „мішок” [Б. Д. Грінченко].

219. Бесíдки – с., Сл, Хво. Існує з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Бесетки, Бесhдки (ХIХ ст.), Besedki (1880), Бесідки (1926). В основі н. – апелятив бесідка зі значенням „легка крита будівля в саду або парку і т. ін. для відпочинку і захисту від сонця, дощу; альтанка” [СУМ].

220. Бесíдки – х., Сл. Як н. п. зареєстрований біля с. Бесідки у 1926 р. Трансойконімна н. (див. № 219).

221. Бессарáбія – ур., Тф. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. Варіанти н.: Бессарабія (1899), Басарабія (1906). Можливо, поселення засноване переселенцями з Бессарабії; див. Бессарабія – історико-географічна область між Дністром і Прутом [М. Т. Янко].

222. Бéца– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Відантропонімна посесивна н.; див. також бецман – „неповоротка людина” [Б. Д. Грінченко].

223. Бéца– х., Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Малашівці. Варіанти н.: Хутор Бецы (1893), х. „Беца” (1926). Н – див. № 222.

224. Бéя – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля смт. Чорний Острів. Генітивна посесивна н.; див. також бей – „титул дрібних феодальних власників або чиновників у султанській Туреччині та в давні часи у татар” [ЕСУМ].

225. Бигода – ур. біля с. Галузинці (Др), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. невідомого походження (можливо, відантропонімна посесивна н.).

226. Бистра – потік,п. Калюсу л. Дністра (Вн). Варіанти н.: Быстра, Быстрая, Быстрица, Bistriska, Bystra [СГУ]. Н. – субстантивований прикметник, який вказує на особливості течії [C. Д. Бабишин].

227. Бистриця –р., п. Калюсу л. Дністра; гирло вище р. Батіг; протікає через с. Бистриця (Вн). Варіанти н.: Быстрица, Bistriska, Bystre, Быстрая (1880) [СГУ]. Н. походить від слов’янського ГТ бистриця, утвореного від основи бистр- за допомогою давнього гідронімічного суфікса -иц(я). Б. Д. Грінченко фіксує слово і як ГТ („швидкий и шумний потік”), і як топонім („назва багатьох річок”). В окремих довідниках ототожнюються денотати н. Бистра і Бистриця [П. Л. Маштаков], які, проте, реально існують у визначеному регіоні.

228. Бúстриця– с., Вн, Кар. Варіанти н.: Bystrzyca (1784), д. Слоб. Быстрица (1862), Быстрица (1889), Бистриця (1926). Відгідронімна н. (див. № 227).

229. Бистрúцький– х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кузьмин. Відантропонімна посесивна н.

230. Бúчі Гóри– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гелетинці. Відмікротопонімна квалітативна н., що складається із зоофорного прикметника (можливо, у переносному значенні) та ГТ.

231. Біла – гора над р. Дністер, біля колишнього міст. Бакота (Км) [І. В. Гарнага]. Н. – квалітативний прикметник (див. № 233).

232. Бі́ла – р., л. Ушиці л. Дністра; протікає біля с. Грим’ячка (Вн). Варіант н.: Білуга [СГУ]. Те саме, що і р. Грим’ячка. Н. зумовлена світлим кольором води і є субстантивованим квалітативним прикметником.

233. Бíла – с., Чм, Бiл. Пос. існує із XII ст. [Радянське Подiлля. – 1975. – № 203], можливо, під н. Стара Біла [І. С. Винокур]. Варіанти н.: Byele (1493), Бела (1530), Biela (1565), Bila (1630), Bialey (1765), Белая (поч. XIX ст.), Бiла (1926). Квалiтативна н., в основі якої – прикметник білий: навколишні гори бiлого кольору. Пор. також давньосхіднослов’янський ГТ бhлизь, біль – „біле місце, біле”, тобто освітлені трав’янисті галявини в лісах у межах Полісся і Лісостепу [М. Т. Янко].

234. Біла – ур. в районі колишнього с. Бакота (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Квалітативна відприкметникова н. (див. № 233).

235. Бíла– х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Губарів. Можливо, пос. стосується і н. Biаla (1630–1650). Відмікротопонімна н. із квалітативним значенням; пор. прикметник білий зі значенням „чистий” та сл.-сп. білий ліс – „березовий ліс” [СУМ]. Див. також № 233.

236. Бíла Глúна – ур., Шп. Як н. п. Бhлая Глина зафіксоване у 1910 р. Н.-сл.-сп. вказує на можливість видобувати тут каолін.

237. Бíла Глúна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Стружка. Н. – див. № 236.

238. Біла Гора – ур. біля колишнього с. Студениця (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. складається із квалітативного прикметника (див. № 233) та ГТ.

239. Бíла Грéбля – х., Бл. Зареєстрований біля с. Семенів у 1926 р. Н. складається із квалітативного прикметника (див. № 235) та ГТ.

240. Біла Криничка – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника (див. № 233) і ГТ криничка – „джерельна місцина; витік річки чи струмка” [П. М. Батюшков].

241. Біла Криниця – ур. біля с. Сокиринці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 240.

242. Бíла Кринúця – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Криничне. Відмікротопонімна н. (див. № 240).

243. Білáнівка– передмістя, Км. Виникло у ІІ чверті XVІІI ст., за іншими відомостями – у XVI ст. [Прапор Жовтня. – 1972. – № 49]. У передмістя перетворене в 1809 р. На поч. ХХ ст. ще визначалося як окреме пос., потім стало частиною м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.: Bilanuwka (1765), Bielanowka (1787), folwarki Bilanowka i dolne (1789), Bilanowka (1789), Белановка (1805), Bialanowka (1820), Билановка, Биляновка, Дольние фольварки (1865), Белановка, Фольварки Нижние (1893). Можливо, н. відантропонімна; пор. ос. н. Білан. Паралельні н. – АГТ (див. № 4719), ускладнений локативними прикметниками.

244. Білéве – с., Із, Блв. Варіанти н.: Биліевка (1593), Бhлевъ (1682), Bielow (1889), Белево (1921), Більов (1926), Білеве (1946). С. Д. Бабишин пов’язував н. з ГТ біль(див. № 233). На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Билья, Билко (1495).

245. Білéцьке– с., Лт, Мдв. Варіанти н.: Bilecki (1784), Белецка (1805), Bieleckie (1820), Белецк (1855), Белецкое (1889), д. Билецкое (1893), Білецьке (1926). Посесивна н. Див. також № 233.

246. Білéцьке – с., Пл, Блц. Варіанти н.: Белецкая (1593), Бhлецко (1855), Bielecko (1880), Бhлецкъ (1899), Белецко (1921), Білецьке (1926). Відантропонімна посесивна н.: за архівними даними, посесором села був М. Білецький [АЮЗР].

247. Білéцьке– х., Пл. Варіанти н.: Бhлецкая (1855), Бhлецкій (1899), Білецький призавгосп (1926), Белецкое (1992). Трансойконімна н. (див. № 246). Варіант н. ускладнений АГТ.

248. Білéцький прúсілок– присілок, Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Біла. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

249. Білúжинці – с., Із., Двр. Варіанти н.: Болижинцы (1545), Bolizincy (1550), Волыжинцh (1556), Бhлhжинцы (1855), Bielezynce (1880), дер. Бhлежинцы (1899), Бележнина (1921), Белижинці (1926), Білижинці (1946), Белижинцы (1992). За легендою, відомості з Михнова передавалися ближнім женцям за рікою, звідси й н. [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. На нашу думку, н. патронімічна, утворена від ос. н. Боліж/а/ [Д. Г. Бучко].

250. Бíлий Яр– с., Км. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Лучки. Варіанти н.: х. Білокринецький Яр (1926), х. Білий Яр (1956). Відмікротопонімна н.-сл.-сп. (прикметник та ГТ), яка вказує на можливість видобувати тут каолін (білу глину).

251. Бíлик –х., Дн. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Чаньків, у 1956 р. знято з обліку населених пунктів. Варіанти н.: фольв. Билык (1911), х. Білик (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована ГТ білик зі значенням „ліс, де багато білок”. Імовірніше, в основі н. – ос. н. Білик (див. також № 233).

252. Білка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра [СГУ]. Довжина – 23 км (КРІУ).На нашу думку, те саме, що і Велика Білка. Суфіксальний дериват від прикметника на означення кольору води. Можливо, зоофорна н.

253. Бі́́лка –р., п. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Стецьки, Кучівка (Ск), Велика Шкарівка, Курганівка, Онишківці, Гриців (Шп). Варіанти н.: Бhлка [СГУ]. Довжина – 20 км [КРВУ].Н. – див. № 252.

254. Білкóвський прикордóнний пóст – прикордонний пост, Гр. Як н. п. зареєстрований у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: х. Кордон Пост (1862), Белковский пограничный пост (1893). В основі н. – ойконімізований АГТ, ускладнений відантропонімним прикметником.

255. Білоберéжжя – с., Сл. Існувало у ХVІІ ст. біля м. Славута. Варіанти н.: Білобережже (1629), Белобережье (30-і рр. ХVІІ ст.). Більш детальні відомості відсутні. Н. утворилася шляхом злиття сл.-сп. білі береги.

256. Білогíрський райóн (до 1946 р. – Ляховецький) – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). Центр – смт. Білогір’я (Бл.). У складі району в різні роки нараховувалося: 30 сільрад та 76 н. п. (1926), 28 сільрад, 1 смт. та 54 села (1946), 18 сільрад, 2 смт. та 74 села (1962), 19 сільрад, 2 смт. та 70 сіл (1987), 2 селищні ради, 23 сільради, 2 смт. та 72 села (2004). Загальна площа становить 800 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

257. Білогíр’я – смт., Бл, Бгр. Існує з ХІV ст. Із 1583 р. – міст. (магдебурзьке право). 1569–1923 рр. – вол. ц.; із 1923 р. – рай ц. (крім 1962–1966 рр.); із 1960 р. – смт. Варіанти н.: с. Леховцы (1441), Lakhowce (1630), Lachow. (1701), Lachowce (1708), Ляховцы (1866), Ляхівці, Білогір’я (1946). Етимологічні гіпотези: 1) литовський князь Лев Свидригайло заснував с. і подарував бортнику в знак подяки за порятунок; 2) ляхами називали людей, що жили у лісі; 3) засновником був один із сподвижників Свидригайла на ім’я Лехов [Радянське село. – 1971. – 3 червня; 1988. – 1 грудня]; 4) на фронтоні Ляховецького замку викарбувано латинською мовою „Лехополіс” [Радянське село. – 1971. – 3 червня], що й дало н.; 5) на території сучасного міст. оселилися поляки, їхні садиби називали ляхівські двори, звідси й н. [ІМІС; О. С. Стрижак]; 6) у цьому місці Б. Хмельницький знищив ляхів [М. І. Теодорович]. На нашу думку, колишня н – відантропонімна посесивна, в основі якої – ос. н. Лях, Лех (1495), Лешко. Сучасна н. утворилася внаслідок злиття сл.-сп. білі гори: смт. знаходиться біля оголених покладів крейди, білих гір [Радянське село. – 1971. – 3 червня].

258. Білогорóдка – зал. ст., Із. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Білогородка (1926), Белгородка (1992). Трансойконімна н. (див. № 260).

259. Білогорóдка – посілок, Із. Як н. п. зареєстрований біля с. Білогородка у 1926 р. Трансойконімна н. (див. № 260).

260. Білогорóдка – с., Із, Блг. Перша згадка – у 1450 р. [Колгоспне життя. – 1978. – 14 жовтня]. З ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц. Варіанти н.: Бhлогородка (1508), Bialogrodka (1618), Bialla Grodko (1630), Бhлгородка (1857), Белогородка (1866), Білогородка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. зумовлена близьким розташуванням білої глини поблизу містечка; 2) н. походить від д.-р. бhлъ – „білий”, городъ – „укріплене місце, фортеця”; 3) від білий – „гарний, красивий” [ЕСЛГН]. На нашу думку, н. утворена шляхом злиття в одне слово прикметника білий зі значенням „світлий” та АГТ город. Пор. також білогородок – „хата” [Б. Д. Грінченко].

261. Білокринúччя – с., Шп, Суд. Варіанти н.: Бhл. Криниче (1823), Бhлокриниче (1855), Bialokrynica (1880), Бhлокриничье (1892), Бhлокриница (1910), Белокриница (1921), Білокриничи (1926), Білокриниччя (1946). На думку М. І. Теодоровича, н. поселення пов’язана з існуванням у с. криниці, джерела якої б’ють крізь товщу вапняку, наповнюючи її водою із вмістом вапна.

262. Білóпіль – с., Шп, Мок. Варіанти н.: Бhлополь (1589), Белополь (1593), Bialopol (1721), Бhлополье (1857), Білопіль (1926). Квалітативна н., мотивована ГТ білопілля зі значенням „чисте, незасіяне поле” (див. також № 233).

263. Білотин – с., Із, Блт. Варіанти н.: Bialotyn (1534), Белотинцы (1534), Bielotyn (1860), д. Бhлотинъ (Билотинъ) (1863), Белочин (1921), Білотин (1926). Відантропонімна посесивна н.; див. ос. н. Білота (1543).

264. Білошúчина – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пальчинці. Варіанти н.: Бhлошиччина (1906), Білошичина (1926). Відмікротопонімна н.

265. Більóвські – посілок, Із. Зафіксований як н. п. біля с. Білеве у 1926 р. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

266. Бíльського– х., Чм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Варіанти н.: фольв. Белящизна (1898), х. Більського (1926). В основі н. – прізвище землевласника Більського [АЮЗР].

267. Бíльчин – с., Із, Мис. Варіанти н.: Былчинъ(Вылчинъ) (1619), Белчаны (1816), Bilczyn (1840), Больш. Бhльчино (1855), Бальчин (1921), Більчин (1926). Ділянки лісу, де скупчувалося багато білок, інколи називали Білчині гаї, а пос., що виникали там, – Більчин,Більчинка [C. Д. Бабишин]. Див. також ГТ биль – „болото; перевал, узвишшя” [Е. М. Мурзаєв] та апелятив біль, білі зі значенням „частина дерева під корою” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Бhлко, Більча [М. Я. Морошкін].

268. Бíльчинка – с., Із, Мис. Існує з ХVІІІ ст. Варіанти н.: Мал. Бhльчинка (1824), Бhльчинка (1855), Bilczynka (1880), д.Бhльчанка (1910), Белочинка (1921), Бельчинка (1926), Більчинка (1946).Локативна відойконімна н. (див. № 267); варіант якої ускладнений квалітативним прикметником.

269. Бíльчинці – д., Ск. Як н. п. Бhльчинцы зареєстровано у 1910 р. Можливо, н. відойконімна, яка вказує на мешканців-переселенців (див. № 267).

270. Біля виноградника – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н.

271. Біля Кодуба – ур. біля с. Станіславівка (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 270; пор. кадуб – „велика діжка” [Б. Д. Грінченко].

272. Біля Млина – ур. біля с. Великозалісся (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 270.

273. Біля мосту – ур. біля с. Ставниця (Лт), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 270.

274. Білявицька – посілок, Яр. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Проскурівка. Мотиція н. невідома; можливо, відантропонімний посесив.

275. Біляни– х., Дн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Малий Жванчик. Варіанти н.: фольв. Билянский (1893), х. Біляни (1926). Найімовірніше, що в основі н. – ос. н. Білян.

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая