ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 40 страница

Предыдущая 36 37 38 39 40 41 424344 45 46 47 48 49 50 51 Следующая

3598. Плóска – х., Бл. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Н. – див. № 3597.

3599. Площі – ур. біля с. Зелені Курилівці (Нв), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Плюральна н., мотивована ГТ площа – „площина, рівнина” [Б. Д. Грінченко].

3600. Плýжне – с., Із, Плж. У 1796–1923 рр. – вол. ц., у 1923–1931, 1935–1959 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Плужное (1619), Плужновъ (1850), Pluznow (1884), Плужне (1926). Етимологічні гіпотези: 1) колись у цій місцевості був завод, на якому виготовляли плуги; 2) у с. жив кріпак Іван, який виготовляв найкращі плуги в окрузі, тому й назвали пос. Плужне; 3) під час епідемії чуми одній із селянок приснилося, що для припинення епідемії пос. треба оборати плугом. На другий день це було зроблено, епідемія зупинилася, а с. назвали Плужне. С. Д. Бабишин вважає, що в основі н. – апелятив плуг: н. свідчить про розвиток землеробства на території пос. Імовірно, н. мотивована антропонімом.

3601. Плýжненський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 та 1935–1959 рр. Центр – с. Плужне (Із.). У складі району в різні роки нараховувалося: 32 сільради та 66 н. п. (1926), 32 сільради та 54 н. п. (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3602. Плюшки– с., Др. Існувало у І трет. ХХ ст. біля смт. Вовковинці. Етимологія н. невідома; можливо, відмікротопонімна або відантропонімна н. Пор. також дієслово пляшувати – „у кожум’яків: очищувати овечу шкіру” [Б. Д. Грінченко].

3603. Плю́щева – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Міжгір’я. Варіанти н.: ур. Плащева (1855), Плющева (1926). В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3604. Пля́́ксівка– дача, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Плакса (1564).

3605. Побите – ур. біля с. Струга (Нв), в якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – субстантивований дієприкметник, мотивація якого невідома.

3606. Побóй – присілок, Із. Існував у ХІХ ст. біля с. Митківці. Квалітативна н., мотивована апелятивом побій – „бій, побоїще; дах, крівля” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Побой (1303).

3607. Побóйна – ур., Із. Існувало як н. п. у ХІХ ст. біля с. Кіндратки. Н. – див. № 3606.

3608. Побýжжя– територія, розташована у верхів’ї Південного Бугу і його приток. У XIV ст., у період литовського панування, Побужжя займало майже незалежне становище, виплачуючи лише татарам невелику дань для попередження їхніх несподіваних нападів. Локативна н, в основі якої – гідронім Буг.

3609. Побуя́нка –р., п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Сивороги, Мала Побіянка, Городиська (Дн). Варіанти н.: Pobujanka, Побоянка(1825), Побуянка [СГУ]. Н. – суфіксальна відойконімна н. (див. № 2803).

3610. Поворóзників – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Святець. Генітивна посесивна н.

3611. Пога́нка – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Устянівка, Орлинці (Шп), Титьків, Юровщина (Пл).Варіанти н.: Pohanka, Poganka [СГУ]. Довжина – 15 км [КРВУ]. Квалітативна відприкметникова суфіксальна н., яка, імовірно, характеризує якість води.

3612. Погóни– х., Хм. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Лісові Гринівці. Відмікротопонімна н.; пор. погон – „тимчасова гатка на мілині річки під час ловлі риби волоком”, „прут або смуга, по яких що-небудь ходить” [ЕСУМ]; погонний – „вимірюваний у довжину; лінійний” [СУМ].

3613. Погоня – ур., Яр. Фіксується біля с. Солобківці як н. п. Погонь у 1893 р. В ур. знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. – див. № 3612.

3614. Погóрина– адміністративно-територіальне утворення, яке виділилося у ХІ – на поч. ХІІ ст. на сході Волинської землі. За Погорину вели боротьбу Волинське і Київське князівства. Її столицею спершу був Дорогобуж, а згодом – Пересопниця. У 1170-х рр. на території Погорини утворилося Дорогобузько-Пересопницьке князівство, яке з часом занепало (детальна інформація про нього відсутня). До складу Погорини увійшла частина населених пунктів сучасних Білогірського, Ізяславського та Славутського районів, зокрема Гнійниця, Тихомель. На цій території було збудовано низку князівських фортець, які стали центрами утвердження князівської влади. У середині ХІІ ст. Погорина відійшла до Володимир-Волинського князівства і втратила своє адміністративне значення [О. М. Андріяшев]. Локативна н., в основі якої – гідронім Горинь.

3615. Погорíла – ур., Сл. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля м. Славута. Варіанти н.: Погорельцы (1855), Погрhла (1899), Погорhлая (1906). Квалітативна н. (див. № 3618).

3616. Погорілеччина – ур. біля с. Підгірне (Ск), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. вказує на те, що місцевість раніше була спалена.

3617. Погорíльська – ферма, Ск. Існувала як Погорhльская у ХІХ ст. біля с. Вища Погоріла. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

3618. Погорíльці – с., Бл, Вор. Варіанти н.: Погорhльцы (1681), Pogorilczy (1891), Погорельцы (1921), Погорільці (1926). За деякими свідченнями, жителі с. Тихомель, спаленого татарами, не захотіли повертатися у знищене пос. і утворили поблизу нове с. Погорільці [М. І. Теодорович]. С. Д. Бабишин вважає, що н. пов’язана з пожежами, які знищували пос. та лісові масиви. В основі н. – найменування мешканців: погорільці – „ті, що погоріли”. Пор. також ос. н. Погорєлко (1651).

3619. Погрушíвка –присілок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Існував як частина с. Зеленче також під н. Порошівка. Ймовірно, відантропонімна н.

3620. Погуля́́нка – х., Тф. Існував у ХІХ ст. біля с. Карабіївка. В основі н. – ГТ погулянка зі значенням „незасіяна земля, яка була певний час під паром” [В. П. Шульгач].

3621. Подíлля (Подóльна земля́́, Русь Дóльна, Понúззя)– історико-географічна область, розташована між Південним Бугом і Дністром (територія сучасної Вінницької, південної частини Хмельницької і Тернопільської обл.). Територія входила до складу Галицького князівства. Варіанти н.: Русь Дольная, Понизье (ХІІІ ст.), Подолье (ІІ пол. XIV ст.). У складі Поділля колись виділялися Побужжя і Пониззя. Південну частину Хмельниччини у краєзнавстві називають Південно-Західне Поділля, до його складу входять Віньковецький, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Кам’янець-Подільський, Летичівський, Новоушицький, Хмельницький, Чемеровецький, Ярмолинецький райони, частини Волочиського і Старосинявського та окремі пос. Красилівського і Старокостянтинівського районів. Н. хороніма виводять від ГТ дол, подол – „передгір’я; надгірна рівнина; тирасне пониззя; прирічкова низовина” [Е. М. Мурзаєв]; „місця, розташовані в долині річки” [М. Т. Янко]. Одночасно н. мотивована сл.-сп. Русь дольная, тобто долинна, нижня по відношенню до Галицького нагір’я. У XIV ст. кордонами Поділля на заході була річка Стрипа, на сході – лінія від р. Мурафи до Брацлава і Сокільця, на півдні – середня течія Дністра, на півночі – річка Бужок [С. К. Гуменюк].

3622. Подíльська височинá –височина на лівобережжі Дністра, на території Хмельницької, Тернопільської, Львівської та Вінницької обл. Простягається із північного заходу на північний схід. Найвища точка – г. Камула. До складу Подільської височини входять Гологори, Вороняки, Кременецькі гори, Товтри. Висоти – 270 – 370 м. В основі н. – хоронім Поділля [М. Т. Янко].

3623. Подíльська губéрнія– губернія. Утворена у 1795 р. (як і Волинська та Брацлавська), до її складу входило 12 повітів (Балтський, Брацлавський, Вінницький, Гайсинський, Кам’янецький, Летичівський, Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Проскурівський, Ушицький, Ямпільський), центром був Кам’янець-Подільський. У 1919 р. центр. Подільської губернії перенесений у Вінницю. У 1925 р. губернія була реорганізована. Локативно-квалітативна н., що складається із АГТ та відхоронімного прикметника.

3624. Подíльське – с., Вл. Відоме з І пол. ХХ ст., у 1969 р. приєднане до с. Писарівка. Варіанти н.: Війтівці (1925), Подільське (1946). Перша н., можливо, трансойконімна (див. № 680); друга н. мотивована хоронімом Поділля.

3625. Подíльське – с., Лт, Рдн. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Сталіно (1946), Подільське (1965), Подольское (1979). Колишня н. – меморіальна: в честь Й. В. Сталіна. Сучасна н. – див. № 3624.

3626. Подíльське – с., Км, Под. Відоме з 1386 р. [ІМІС], колишня н. – Ушицьке Привороття [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Przewrocze (1493), Przewrocie (1661), Przewrociа (1789), Приворотье (1800), Привороття (1926), Подiльське (1963), Подольское (1976). В основі колишньої н. – ГТ ворота зі значенням „прохід, ущелина, русло р.; застава, прикордонна служба” [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом. Сучасна н. – див. № 3624.

3627. Подíльське воєвóдство– адміністративно-територіальне утворення. Засноване у 1434 р., складалося з Кам’янецького, Летичівського і Червоноградського повітів (спочатку кількість повітів доходила до десяти). Адміністративним центром був Кам’янець-Подільський. Кількість пос. становила: у 1493 р. – 216, у 1530 р. – 374, у 1578 р. – 650 [АЮЗР]. М. Г. Крикун припускає, що подільським повітам передували тьми-округи, створені татарами у ХІІІ–XIV ст. Татари протягом свого столітнього панування розділили територію Поділля на округи (тьми), серед яких виділялася Подолецька, Кам’янецька, Браславська і Сокальська тьма. Подільське воєводство на півночі межувало із Волинським, на заході – з Руським воєводствами, на півдні межею був Дністер, на сході – р. Мурафа, а далі – Барське, Літинське і Сальницьке староства [М. В. Симашкевич]. У 1793 р. воєводство реорганізовано у намісництво. Локативно-квалітативна н., що складається з АГТ та відхоронімного прикметника.

3628. Подíльське намíсництво– адміністративно-територіальне утворення з центром у м. Кам’янець-Подільський. Засноване у 1793 р. як Кам’янецька область, яка у цьому ж році була перейменована в Подільське намісництво, що складалося з 12 округів (повітів): Кам’янецького, Ушицького, Вербовецького, Грудецького, Зіньківського, Летичівського, Проскурівського, Старокостянтинівського та ін. У 1797 р. намісництво реорганізовано у Подільську та частково у Волинську губернії. Локативно-квалітативна н., що складається із АГТ та відхоронімного прикметника.

3629. Подільський карниз (уступ) – відносно крутий схил на півночі і північному заході Подільської височини, на межі з Волинською височиною і Малим Поліссям. Н.-сл.-сп. складається з локативного прикметника (див. № 3621) і ГТ; пор. карниз – „виступ, що пролягає вузькою смугою на схилі гори, кручі”; „уступ – виступ або виїмка з чого-небудь, що нагадує стілець” [СУМ].

3630. Подільські печери – печери, розташовані на Подільській височині, у басейнах лівих приток Дністра. Найбільші з них – у межиріччі Збруча і Серету (Тернопільщина): Кривчанська, Млинівська, Вітрова, Перлина, Вертеба [М. Т. Янко], а також на території Хмельницької області: Залучанська. Н.-л.-сп. складається з локативного прикметника (див. № 3621) і ГТ.

3631. Подоля́́ни – с., Км, Пдп. Відоме з кiн. XV ст. Колишня н. – Залуччя, Залуччя Надкордонне, Прикордонне, Верхнє [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Zalucze (1493), Залучье (1530), Залуччя (1543), Zalucza (1789), Залуч (1800), Залуче (1805), Залужье (поч. XIX ст.), Залуча (1888), Залучча (1938), Подоляни (1967), Подоляны (1979). Колишня н. – локативна: пос. знаходиться за лукою – дугоподiбним заворотом р. Збруч [С. Д. Бабишин]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: подоляни – „ті, що проживають на Поділлі”.

3632. Подоля́́ни – с., Сс, Злі. Відоме з XVІІІ ст. Варіанти н.: Czesžki (1784), Чешки (1805), Подоляни (1946), Подоляны (1979). В основі колишньої н. – етнонім: імовірно, пос. було засноване чехами. Сучасна н. – див. № 3631.

3633. Подоля́́нське– с., Вн, Він. Варіанти н.: д. Людвиковка (1862), Людвіківка (1926), Подолянське (1946), Подолянское (1979). Колишня н. – посесивна: власником пос. був поміщик Людвик Черкас. Сучасна н. мотивована хоронімом (див. № 3621).

3634. Подоля́́нське– с., Др, Зга.Варіанти н.: Бзова (1888), х. Стара Бзова (1926), Подолянське (1946), Подолянское (1979). Колишня н. – посесивна, ускладнена квалітативним прикметником. Сучасна н. – див. № 3633.

3635. Пожа́рка – р., л. Південного Бугу; протікає через с. Перекора, Залісся (Сс). Довжина – 19 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома.

3636. Пожáрниця– с., Км. Існувало у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст., у 1967 р. приєднане до с. Броварі. Варіанти н.: Пожарница (1862), д. Пожарница, Пожаринцы (1893), Пожарниця (1926). З метою створення нового пос. було спалено частину лісу [Радянське Поділля. – 1970. – № 77]; пор. пожарище – „місце, де була пожежа” [СУМ]; пожарниця – „вид дрібних білих грибів, які ростуть лише у місцях, де був спалений сухий хмиз; трава, яка росте переважно на лісових згарищах” [ЕСУМ].

3637. Пожарщина – ур. біля с. Ходорівці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Суфіксальна н., мотивована апелятивом пожежа („вигоріле місце”). Див. також № 3636.

3638. Покáсівка– с., Лт. Існувало у І пол. ХХ ст., у 1965 р. приєднане до смт. Летичів. Варіанти н.: предм. Пукасовка (1913), передм. Покасівка (1926). Посесивна н.

3639. Покáсівка– х., Лт. Існував у серед. ХХ ст., у 1956 р. знято з обліку н. п. Трансойконімна н.

3640. Покóс – х., Км. Існував у I трет. XX ст. бiля смт. Стара Ушиця. В основі н. – ГТ покiс зі значенням „місце, де косять; смуга скошеної трави” (СУМ); пор. також – „низовина, заросла лiсом” [Т. А. Марусенко].

3641. Покощíвка – с., Із, Мхн. Існує із ХVІ ст. [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. Варіанти н.: Pokoszczowka (1618), Покощов (1629), Покощевка (1855), Пукащовка (ІІ пол. ХІХ ст.), Покощовка (1899), Покащівка (1926), Покощівка (1946). І. Ткачук вважає, що різні відомості з Михнова передавалися тим, хто жив, по кущах, звідси й н. [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; див. – землевласники Покощевські [АЮЗР].

3642. Покрóвка– с., Гр, Юрн. Засноване у XVII ст. на землях Сатанiвського монастиря [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: przy.Pokrowski (1820), д. Некровка (1862), Покровка (1888), Покрiвка (1926). В основі н. – найменування церкви: відомості про Покровську церкву збереглися із 1836 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський].

3643. Покрóвського Прихóду – х., Пл. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. як Покровскаго Прихода. Посесивна н.

3644. Покутинéцький фiльвáрок – фiльварок, Вн. Iснував у XIX – I трет. XX ст. бiля с. Покутинцi. Варіанти н.: х. Покутинские (1862), Покутинецький фiльварок (1926). Н.-сл.-сп. складається ад’єктоніма й АГТ.

3645. Покýтинська –р., п. Ушки п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Покутинці (Вн), Слобідка-Глушковецька, Проскурівка (Яр) [СГУ]. Н. – онімізований ад’єктонім з локативним значенням.

3646. Покýтинці –с., Вн, Пок. Варіанти н.: Pokutnycze (1469), Pocucznycze (1493), Pokutincze (1530–1542), Покутинцы (1530–1542), Pokontince (1630–1650), Pokutynce (1661), Pokutince (1820), Покутинці (1926). В основі н. – найменування мешканців: покутинці – „ті, що жили по кутках”; пор. ГТ кут – „ур.; хутір; тип пос., де жила біднота” [Е. М. Мурзаєв]; „простір землі в куті, утворений двома річками, які зливаються” [Б. Д. Грінченко].

3647. Полíське – с., Із, Плс. Варіанти н.: Гнойна (1152), Гнойница (1629), Gnojnica (1789), Б. Гнойница (1921), В. Гнійниця (1926), Поліське (1969). За народними переказами, люди заховалися у церкві від турецької неволі, молилися богу – і церква пішла у землю. Турки, вбачаючи у цьому гнів божий, впали ниць і почали просити спасіння. Згодом тут утворилося два с.: Велика і Мала Гніниця, що означає „гніву аллаха впали ниць” [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]. На нашу думку, н. характеризує ґрунт; пор. апелятив гній [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. мотивована хоронімом Полісся; пор. також ГТ полісся – „лісна низовина, мілкий ліс, що заріс кущами” [Е. М. Мурзаєв].

3648. Половúнники – с., Ск, Огі. Варіанти н.: Половинники (1855), Половяники (ІІ пол. ХІХ ст). На думку С. Д. Бабишина, н. вказує на економічну залежність селян: половинник – „особа, що проживає на чужій ділянці землі з виплатою половини врожаю”. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Половинка [АЮЗР]. Див. також ГТ половина – „місце між якимись пунктами” [Е. М. Мурзаєв].

3649. Половинчукá– х., Др. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Чернелівці. Варіанти н.: фольв. Чернелевецкий (1898), Половинчука (1926). Перша н. – локативна, мотивована ад’єктонімом. В основі другої н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

3650. Поло́́вка – р., п. Зайчика п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає біля с. Михиринці (Тф) і Кошелівка (Кр)..Варіант н.: „с. Михиринцы при рч. Половкh близъ р. Случи” [СГУ]. Можливо, в основі н. – ГТ полой зі значенням „заливний луг, застійні води на низовині” [Е. М. Мурзаєв], пол, пал – „болото”: річки здавна мають заболочені русла, і верхній шар, пересихаючи влітку, стає полового кольору [М. Т. Янко].

3651. Полог – ур. біля с. Ходаківці (Хм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ пологи зі значенням „ низовинна рівнина на лівих берегах ріки” [Б. Д. Грінченко]; „степова рівнина, низовина, що полого, поступово спускається до берега річки” [СУМ].

3652. Полóги при с. В.-Погорíла – х., Ск. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Пологи (1855), Полуги (ІІ пол. ХІХ ст.), Пологи при с. В.-Погорhлой (1911). Локативна н.-сл.-сп., що складається з ГТ та ойконіма (див. № 365).

3653. Полóнне – зал. ст., Пл. Існує із XVІІ ст. як пос. хутірського типу. Варіанти н.: Полонне (1629), х. Полонскія (1855), Полонская (1921), Полонное (1992). Трансойконімна н.

3654. Полóнне – зал. ст., Пл. Існує з XІХ ст. Варіант н.: Полонное (1887). Трансойконімна н.

3655. Полóнне – м., Пл. Із 1149 р.– міст., у 1629 р. – м. У ХІV ст. – магдебурзьке право. У 1171–1923 рр. – вол. ц.; на рубежі ХVІІІ–ХІХ сь. – повіт. ц. Із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.) – рай. ц. Варіанти н.: Полони, Полъный, Полонная, Полонное Великое, Полонное Новое, Полонный градъ Десятинной Богородицы (966), Полоная (1149), Полонное (1366), Polonne (1494), Polonnaja (1529), Polemno або Polone (1630), Полонне (1926). Етимологічні гіпотези: 1) у цьому місці слов’ян брали в полон авари, печеніги, хазари; 2) від Полянської землі, в якій розташоване м. [А. П. Коваль]; 3) н. походить від ГТ полонь, який у діалектах жителів Полісся означав „чисте безлісе місце, луг, сіножать, пасовисько” [М. Т. Янко]. Останнє твердження є найбільш імовірним. Пор. також ос. н. Polonus (1220), Полонъ (ХІV), Полоний [Я. О. Пура]. Варіанти н. ускладнювалися квалітативним прикметником і релігійною конструкцією, яка реально навряд чи існувала.

3656. Полóнський парк – парк, розташований у м. Полонне, над р. Хомора. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

3657. Полóнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). Центр – м. Полонне (Пл.). У складі району в різні роки нараховувалося: 27 сільрад та 95 н. п. (1926), 24 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 35 сіл (1946), 11 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 44 села (1962), 13 сільрад, 1 місто, 1 смт. та 43 села (1987), 1 міська, 1 селищна, 17 сільських рад, 1 місто, 1 смт. та 45 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

3658. Полóнські хуторú – хут., Пл. Існували у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: х.Полонская (1855), Полонские х-ра (1921), Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

3659. По́лтва – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Малий Лазучин, Карабіївка, Котюржинці, Михнівка, Теофіполь, Коров’є, Кривовілька, Човгузів, Новоставці (Тф), Миклаші, Жемелинці (Бл). Варіанти н.: Połtwa, Полква, Поква, „na ryci Poltwi” [СГУ]. Довжина – 43 км [КРВУ]. Етимологічні гіпотези: 1) від плът –„пліт, плетінь, огорожа”, тобто місце, що відгороджує; 2) від *pletwa, *plotwa – „плисти, текти”; 3) від *pelk – „полоскати” як вказівка на спосіб руху води [М. Т. Янко].

3660. Полуказáрма 383 в. – напівказарма, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Купина. В основі н. – апелятив, ускладнений числівником.

3661. Польовúй –х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Магнишівка. Н. вказує на місцезнаходження пос.

3662. Польовúй фільвáрок – х., Тф. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Полевой фольв. (1899), хут.Полевой-фольв. (1906), Польовий фільв. (1926). Н.-сл.-сп. складається з локативного прикметника й АГТ.

3663. Польовí Гринівцí– с., Хм, Ств. Варіанти н.: Hryniowce Polowe (1784), Гринивцы Полевые (1805), Polowe Hryniowce (1820), Греновцы (1855), Греневцы Полевые (1862), Гриневцы (1884), Гриновцы (1898), Гринівці Польові (1926), Польові Гринівці (1938), Полевые Гриневцы (1979). Патронімічна н., ускладнена локативним прикметником; пор. ос. н. Гринь (1070).

3664. Пóльськi фольвáрки – передмістя, Км. Виникло на поч. XVI ст. на землях, які належали польськiй общинi. Міські права – з 1809 р., за іншими даними – з 1797 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Зараз – частина м. Кам’янець-Подільський. Варіанти н.:Polskie folwarki (1789), folwarki Polskie (1789), Folwarek (1820), Польские фольварки (1888), предм. Польские Фольварки, фольварки Польские, фольварки Верхние, Ляшский ток (Gumniska Laskie) (дві останні майже втрачено)(1893), Горные Лядские Гумниска (1900). В основі більшості варіантів н.– відетнонімний прикметник та АГТ.

3665. Полютинці– присілок, Км. Відоме з 1578 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; у 30-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Фурманівка. Варіанти н.: Polutynce (1775), Palutynce (1784), Палютинцы (1845), Полютинцы (1862), Полютинці (1926). Етимологія н. невідома; можливо, патронімічна н.

3666. Поля́ки – х., Чм. Як н. п. зареєстрований у середині ХІХ ст. біля с. Красноставці. Детальніші відомості відсутні (можливо, пос. ототожнюється із с. Мазурівка). В основі н. – етнонім поляки.

3667. Поля́на – с., Гр. Існувало у І пол. ХХ ст., приєднане до с. Западинці. Можливо, у 1926 р. існувало як х. Фільварок Дубова. Н. – див. № 3668. Колишня н. – АГТ та відфлоролексемний прикметник.

3668. Поля́на – с., Шп, Нвч. Варіанти н.: Ничнали (1629), Ночпалы (1650), Nožpaly (1789), Ничпалы (1899), Нучпали (1926), Поляна (1946). У народі колишню н. пов’язують з нічними набігами татар і виводять від іменника ніч та дієслова палити. На нашу думку, н. відантропонімна. Сучасна н. мотивована ГТ поляна – „пасовисько; гора, на якій чергуються ліс і пасовище; край лісу або відкрите лугове ур. посеред нього; галявина в лісі або розчищена серед лісу невелика ділянка під посів” [С. Д. Бабишин, М. Т. Янко]; „рівнина, невеликий луг, звичайно на узліссі або всередині лісу” [СУМ].

3669. Поляна – поле біля с. Перегонка (Яр) [М. В. Симашкевич]. Н. – див. № 3668.

3670. Поля́на (хýтiр Кáрого) – висілок, Вл. Існував у I трет. XX ст. біля с. Сарнiв. Дві паралельні н.: перша – відмікротопонімна, друга – посесивна.

3671. Поля́ни – зал. ст., Шп. Як н. п. Поляны зареєстрована у 1992 р. Трансойконімна н.

Предыдущая 36 37 38 39 40 41 424344 45 46 47 48 49 50 51 Следующая