ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 45 страница

Предыдущая 41 42 43 44 45 46 474849 50 51 52 53 54 55 56 Следующая

4057. Селό-Кáм’янка – зал. ст., Сл. Зафіксована як н. п. Село-Каменка у 1992 р. біля с. Кам’янка. Н.-сл.-сп. складається з АГТ та ойконіма.

4058. Семéнів – с., Бл, Сем. Відоме з 1233 р. У 1796–1923 рр. – вол. ц. [Життя і слово. – 1998. – 17 червня]. Варіанти н.: Семеновъ (1545), Semenow (1789), Siemionow (1884), Семенів (1926). Посесивна н.: за легендою, багатий селянин подарував землі синам Семену, Данилу та Денису, які заснували пос., назвавши їх своїми іменами [Життя і слово. – 1998. – 17 червня]; пор. ос. н. Семен (1627).

4059. Семéнів Кут – х., Пл. Як. н. п. Семеновъ Кут існував у ІІ пол. ХІХ ст. Н.-сл.-сп. складається з присвійного прикметника та ГТ.

4060. Семе́нівка – р., п. Полтви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Волиця, Поляхове, Рідка, Бережинці (Тф), Калинівка, Данилівка, Денисівка, Семенів (Бл). Варіанти н.: Семеновка, Курлевица [СГУ]. Довжина – 23 км [КРВУ]. Суфіксальна відойконімна н. (див. № 4058). Паралельна н. – невідомого походження.

4061. Семéнівський – х., Тф. Заснований у 30-х рр. ХХ ст. У 40-х рр. приєднаний до с. Турівка. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4062–4063.Семéново урóчище– ліс. ст. (2), Вн. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Відмікротопонімна н.

4064. Семирéньки – с., Ск, Сам. Варіанти н.: Siеmiereczincze (1517), Семеричино (1545), Семеренки (1593), Семеринки (1850), Semerynki (1889), Семеринцы (1899), Семерики (1911), Семиреньки (1946). С. Д. Бабишин вважає, що н. вказує на кількість димів у пос. – сім. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Семеренко, Семерко (1567).

4065. Семихáтки –х., Гр. Існував у серед. ХХ ст. У 1956 р. знято з обліку н. п. Квалітативна н.: числівник сім вказує на кількість будинків у пос. [С. Д. Бабишин].

4066. Сенгáнова Андрéя – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Генітивна посесивна н.

4067. Сенíгів – с., Шп, Рил. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Синяговъ (1816), Сениговъ (1855), Seniegow (1889), Сепиговъ (1906), Синігів (1926), Сенігів (1946). Можливо, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Сєнко, Сєнько (1495). Див. також ГТ сень – „листяне покриття дерев, житло; місцевість, край” [Е. М. Мурзаєв].

4068. Сеня́́ва – р., басейн Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф); зафіксована у 1893 р. біля с. Поляхове: „село Поляхова расположено вблизи рч. Сенявы” [СГУ]. На нашу думку, те саме, що й Поляхівка (див. №3676).Суфіксальна відприкметникова н. із квалітативним забарвленням; пор. апелятив синява – „синя поверхня” [СУМ], синявка – „стояча вода, болото, калюжа” [Б. Д. Грінченко].

4069. Сербинів– с., Вл, Фед. Варіанти н.: w Serbinowie (1765), Сербенав (1800), д. Сербинов (1805), Сербиновка (1884), Сервиновка (1898), Сербинів (1926). В. Д. Дяченко вважає, що н. мотивована етнонімом: у XVIII–ХІХ ст. відбулося переселення сербів на територію Поділля. Пор. також ос. н. Серб (1454), див. – поміщик Сербин (1613).

4070. Сербúнівка – с., Ск, Срб. Вперше згадується у 1569 р. як передмістя Острополя [ІМІС]. Варіанти н.: Сербиновка (1855), Сербинівка (1926). Н. мотивована етнонімом сербин – „серб” [Б. Д. Грінченко]; пор. також ос. н. Сербъ (1454), Сербинъ (1598).

4071. Сервéтник– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Посесивна н.

4072. Сергíївка –с., Вл, Буб. Варіанти н.: Serheyowcze (1493), Serhiowka (1611), Serhyiowka (1668), Serhijowka (1789), Сергеевка (1800), Sergiewka (1820), Сергіївка (1926), Сергієвка (1938). Патронімічна н.; пор. ос. н. Сергей, Сергейко (1495).

4073. Серединéцький ліс – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Серединська (1855), Серединецкій лhс (1911). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4074. Середúнці – с., Шп, Срд. Варіанти н.: Серединъцы (1593), Seredynce (1733), Серединцы (1911), Серединці (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на розташування пос. на місцевості – по середині. Пор. також ГТ середина – „місце, однаково віддалене від кінця, країв чого-небудь; простір в обгородженому місці” [СУМ]. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Середа (1565).

4075. Середні Гони – ур. біля с. Тарасівка (Ям), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Плюральна н., похідна від ГТ гони зі значенням „зоране поле; міра зораного поля і взагалі простору” [Б. Д. Грінченко].

4076. Сере́днійгорб – потік, п. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Цівківці (Нв). Відмікротопонімна н. (потік протікає поруч з однойменним об’єктом рельєфу).

4077. Серéдній горб– х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Відмікротопонімна н.: в основі н. – н. гори Середній горб.

4078. Серéдня– гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – субстантивований прикметник з локативно-квалітативним значенням.

4079. Серлівка – ур. біля с. Гораївка (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Можливо, відантропонімна н.

4080. Сивíр – с., Із, Дер. Варіанти н.: Сиверка (1855), Сиверъ (1899), Сівер (1926), Сивір (1987). На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Сиверъ (ХV ст.). Див. також ГТ сивер – „північ, мокра холодна погода” [М. І. Теодорович].

4081. Сúвки – с., Бл, Сив. Варіанти н.: Сивки (1629), Siwki (1872), Siewki (1885), Савки (1921). Вважають, що у цій місцевості є глина, яку в народі називають сивою. Ця ознака й лягла в основу н. [М. І. Теодорович]. На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Сивко (1495), Сивковъ (1500).

4082. Сúвки – с., Із. Існувало у ХІХ – І пол. ХХ ст. У 1969 р. приєднане до с. Радошівка. Варіанти н.: Siwki (1889), Сивки (1926). Посесивна н. (див. № 4081).

4083. Сúвків – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля м. Полонне. Варіанти н.: Сивковъ (1899), Сивків (1926). Відантропонімна посесивна н.

4084. Сиворóги– с., Дн, Срг. Варіанти н.: Seworohy (1661), w Siworohach (1765), Siworogi (1787), Сивороги (1805). За переказами, біля с. була сіра (сива) гора [В. С. Прокопчук]. Родова н.

4085. Сидóрівці– посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у серед. ХІХ ст. біля с. Рихта. Відантропонімна н. (див. № 4086).

4086. Сидóркове – х., Шп. Існував у ІІ пол. ХІХ ст. як Сидорково. Посесивна н.; пор. ос. н. Сидоръ, Сидорко (1498).

4087. Симакíвка– с., Км. Відоме з ІІ пол. ХІХ ст. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Княгинин. Варіанти н.: д. Семаковка (1862), прис. Симаковка (1905), прис. Семаківка (1926), х. Симаківка (1956). Посесивна н.: див. – поміщики Семаківські [АЮЗР]; пор. ос. н. Семак, Симакин (1615).

4088. Синю́тки, – с., Бл, Гул. Варіанти н.: Сенютки (1545), Сенювка (1593), Siniutki (1618), Синютки (1816), Посесивна н.: власниками пос. були Синюти [АЮЗР].

4089. Синю́ха –р.,л. Ушиці л. Дністра (Нв). Варіант н.: Siniucha [СГУ]. За Геродотом, носила назву Ексампей, що в перекладі означає „Святі шляхи”, у Д. Яворницького подано: „ ...Синюха иначе Синяя – вода, по-турецьки Гек-су, т. е. „синяя вода” [М. Т. Янко]. Безумовно, таке пояснення стосується н. лівої притоки Південного Бугу. Аналізований гідронім – суфіксальний відад’єктивний дериват із квалітативним забарвленням.

4090. Синя́ва – р., п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; початок біля с. Миньківці, протікає через с. Перемишель, Улашанівка, Крупець (Сл).Варіанти н.: Siniawa, Siniawy [СГУ]. Н. – див. № 4068.

4091. Синя́ва – х., Сл. Як н. п. хут.Синява, “Синяви” зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 4068.

4092. Синякíвці –с., Дн, Млк. Варіанти н.: Семяковцы (І пол. XVІ ст.), Siemiakowcze, Siemakowcze (1564), Sieniakowcze (1565), Сеняковцы (1565), Siniakowcze (1569), w Sieniakowcach (1765), Siniakowce (1784), Синяковцы (1800), Синиковцы (1889), Синяківці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н. мотивована прикметником синій [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – сл.-сп. „сині озера в кінці” [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, н. патронімічна; пор. ос. н.Синяк (1780), Синяков (1582). Див. також № 4068.

4093. Сирвáтинці – с., Гр, Ски. Варіанти н.: Seryaczyncze (1493), Serwatincze, Serwaczyncze (1578–1583), Czerwaczinczy (1630–1650), Serwatynce (1661), Серватинцы (1805), д. Серватинцы, Сырватинцы (деформована н.) (1893), Сирватинці (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. з діалектизмом сервета – „скатерка”: серветниці – „нащадки того, хто виготовляв серветки”. На нашу думку, патронімічна н.

4094. Сич – ур., Сл. Існувало у XIX – на поч. XX ст. як н. п. Сич. Відмікротопонімна н., в основі якої – зоолексема сич зі значенням „хижий нічний птах” [Б. Д. Грінченко].

4095. Сíвакá– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малиничі. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

4096. Сікóрщина – х., Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Відантропонімна посесивна н.; пор. також зоолексему сикір – „синиця” [Б. Д. Грінченко].

4097–4099.70, 71, 75 верста Проскурівської лінії– зал. будка, Др. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням.

4100. 79 верста Проскурівської лінії– блок пост, Хм. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4101. 77 верста Проскурівської лінії– зал. будка і півкасарня, Др. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4102. 74 верста Проскурівської лінії– зал. будка і блок пост, Др. Як н. п. зареєстровано у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4103. 17 верста Гусятинської лінії– зал. будка, Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4097.

4104. Сільськúй Зáпуст Мідая – ур., Ск. Існувало як Сельскій Зап. Мидая у ХІХ ст. біля м. Старокостянтинів. Н.-сл.-сп. складається з прикметника, утвореного від АГТ, антропоніма та ГТ запуст – „густий ліс, густі молоді зарослі”; „жива огорожа” [Б. Д. Грінченко].

4105. Сільцé – с., Сл, Плн. Варіанти н.: Сельцо (1850), Сельце (1899), Сільце (1926). В основі н. – АГТ сільце зі значенням „невелике село, присілок” [СУМ]; „розкидані займища, де між жителями існували сімейні зв’язки” [С. Д. Бабишин].

4106. Сінне – ур. біля с. Рудківці (Нв), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Відприкметникова н., пов’язана із можливостями проведення на цій території сінозаготівлі.

4107. Сіновóди –с., Др, Кал. Варіанти н.: Sinowodi (1820), хут. Синовод (1915), х. Сіноводи (1926), Синоводы (1979). В основі н. – ГТ сіноводи зі значенням „сінокісні угіддя, що розкинулися при витоку кількох річок чи струмків” [С. Д. Бабишин].

4108. Сіножáті – х., Вн. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Зіньків; у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: х. Сіножаті (1926), х. Адамівські Сіножаті, Сіножаті (1946). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ сіножать – „місце, відведене для косіння трави на сіно, сінокіс” [СУМ]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

4109. Сіножать – ур. біля с. Кривчик (Дн), у якому знайдено курган. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4108.

4110. Сіножать – ур. біля с. Кудринці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4108.

4111. Сіножáть – х., Із. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ріпки. Н. – див. № 4108.

4112. Сіножáть – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кудинка. Н. – див. № 4108.

4113. Сітáнове– ур., Др. Існувало у XVІ ст. як пос., розорене татарами у 1559 р. Пізніше декілька разів відновлювалося [Радянське Поділля. – 1967. – № 181]. Зараз існує лише ур. Сітанове біля смт. Вовковинці (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відантропонімна посесивна н.

4114. Сíчинці – с., Дн, Січ. Варіанти н.: Syczincze (1578), Kieziniecz (1630–1650), Siczynce (1661), Sieczyncze (1758), Syczyncze (1765), Szyczynce (1775), Szycynce (1784), Сичинцы (1805), Сечинцы (серед. ХІХ ст.), Січинці (1926), Січенці (1938). За переказами, пос. виникло на місці загибелі (січі) від рук татар мешканців с. Панасівка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. На нашу думку, в основі н. – ГТ січа зі значенням „угіддя; місце в лісі, де вирубаний ліс” [М. Т. Янко]; січинці – „поселенці на січі”. Не виключено, що н. мотивована антропонімом.

4115. Скавишí – х., Із. Існував у XIX – на поч. XX ст. як н. п. Скавиши. Посесивна н.

4116. Сказинéцька дубúна– ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма (див. № 5313) та ГТ.

4117. Скалá– х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І пол. ХХ ст.; у 1957 р. приєднаний до м. Городок. Варіанти н.: х. Скала (При мельницах) (1893), посіл. Скала (1926). В основі н. – ГТ скала зі значенням „кам’яниста гора; здоровенне каміння; великий яр” [Е. М. Мурзаєв]. Варіант н. ускладнювався локативною конструкцією.

4118. Скáли– х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Чорниводи. Варіанти н.:хут. Поскальны (1893), х. Поскальня, Поскальны (1894), Скали (1926). Н. – див. № 4117.

4119. Скалки – ур. в районі колишнього с. Теремці (Км), у якому знайдено залишки давнього городища [І. С. Винокур]. Плюральна н., мотивована ГТ скала зі значенням „скелі, уламки скель, камені” [Б. Д. Грінченко].

4120. Скарбова – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відапелятивна н., мотивована знаходженням у цій місцевості стародавніх монет.

4121. Скáрбова – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Відантропонімна посесивна н. (див. також № 4120).

4122. Скаржинéцька агробáза– радгосп, Яр. Як н. п. фіксувався у 20-х рр. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4123. Скаржинéцька корчмá– корчма, Яр. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Н. – див. № 4122.

4124. Скаржинéцький парк– парк. Розташований біля с. Скаржинці (Яр). Заснований у кін. ХІХ ст. [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

4125. Скáржинці– с., Хм, Ліс. Варіанти н.: Skarzynce (1784), Скаржанцы (1862), Скаржинцы (1888), Скаржинцы Климашовские (1893), Скаржинці (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Скарга (XVII ст.). Див. також – поміщики Скаржинецькі [АЮЗР].

4126. Скáржинці– с., Яр, Ска. Варіанти н.: Skarzynce (1784), Скаржинцы (1805), Каржинцы (поч. ХІХ ст.), Скаржинці (1926). Н. – див. № 4125.

4127. Скви́ля – р., п. Смотричу л. Дністра; початок вище с. Немиринці (Гр), протікає через с. Дахнівка, Андріївка, Куманів, Ліпибоки, Хоптинці, Веселець, Калитинці, Журавлинці, Шишківці; гирло під с. Кузьмин (Гр). Варіанти н.: Сквила (1825), Skwiła, Kwiła, Квила [СГУ].Довжина – 25 км [КРВУ]. Н. виводять від неозначеної форми дієслова сквилити, безпосередньо – від кореня сквил- та закінчення -я, котре виконує роль словотвірного засобу. Долаючи природні перешкоди, вода утворює постійний одноманітний звук, ніби плаче (квилить) [М. Т. Янко].

4128. Скúбневе– зал. ст., Хм. Заснована у 1913 р. під н. Скібневе. Варіанти н.: Скибнево (1918–1920), Станція Скибнево (132 верста Шепетівської лінії) (1926), Скибневе (2004). Посесивна н.: колишнє пос. назване в честь поміщика Скібнєвського [С. Д. Бабишин]. Н. ускладнювалася АГТ. Паралельна н. – див. № 1205.

4129. Скидóвисько – с., Пл. Засноване у кін. ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. [Новий шлях. – 1969. – 1 липня]. У 1971 р. злилося із смт. Понінка. Варіанти н.: ур. Скидовысько Гардзелево (1899), (1926). – х.Скидовисько. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ скидовисько зі значенням „місце, де щось скидають”. Варіант н. ускладнювався відантропонімним посесивом.

4130. Скипчáнський млин– млин, Гр. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. біля с. Скипче. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4131. Скúпче– с., Гр, Ски. Варіанти н.: Skyepcze (1493), Скепцы (1530), Sekipcza (1630–1650), Kipcze (1661), w Skipczu (1765), Skibcze (1787), Сипча (1800), Скипча (серед. ХІХ ст.), Скипче (1893), Скіпче (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від ГТ кіпець, скіпець – „місце, від якого розходиться кілька доріг; мітка, ямка, невелика купка землі” [Т. А. Марусенко]; 2) від ГТ скіпець – „земляний насип, залишки давніх могил, курганів”; 3) від апелятива скіпщина – віддавання землі на один посів з оплатою землевласникові від копи [С. Д. Бабишин]; 4) від слова скит – за переказами, пос. виникло біля житла монахів-відлюдників; 5) н. вказує на заняття поселенців: скит – „місце перегонки смоли, виготовлення з неї скипидару і каніфолі” [Прапор Ілліча. – 1975. – № 84]; 6) колишній варіант – Скітче, від апелятива скит: за переказами, скит (монастир), якому належало пос., знаходився недалеко від с. Скіпче на горі в лісі [В. Л. Печенюк]. Можливо, і відантропонімна н.

4132. Склярíвка – х., Ск. Існував як Скляровка у ХІХ ст. біля с. Харківці. Посесивна н.; пор. також апелятив скляр – „майстер, який склить вікна; робітник скляної промисловості” [СУМ].

4133. Сковорόдки – с., Ск, Скд. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Skoworodincze (1517), Сковородинцы (1517), Сковротки (1545), Сковородки (1593), Skoworodki (1890). Етимологічні гіпотези: 1) від першопоселенця на прізвище Сковородець; 2) від апелятива сковорода, на якій татари смажили мешканців с.; 3) від польського слова skowrunek – „жайворонок”, яких було багато у цій місцевості; 4) від сл.-сп. „скорое рождение”, тобто пос. дуже швидко виникло; 5) пос. утворилося в період феодальної роздробленості і називалося Сковоротки, тобто Скороворота, які ведуть з одного князівства в інше [М. І. Теодорович]. Пор. також ГТ сковорода – „плоский підводний камінь” [Е. М. Мурзаєв]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.: боярин Сковородка відомий із поч. XVI ст. [Н. М. Яковенко].

4134. Скóїха –р., пр. Смотричу л. Дністра (Хмельницька обл.). Місцезнаходження не локалізоване. Варіант н.: Скоиха [СГУ], Скоіха [ГССРИ]. Етимологія н. незрозуміла; пор. також скойка – „черепашковий молюск” [ЕСУМ].

4135. Скотиня́нський млин (Вéйдліха) – односілля, Гр. Як н. п. зареєстроване у 1893 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ. Паралельна н. – посесивна.

4136. Скóра –потік, л. витік Сквилі п. Смотричу л. Дністра; біля с. Немиринці (Гр). Варіанти н.: Skora, Сксора (помилк.) [СГУ]. Гідронім – субстантивований прикметник зі значенням „швидкий”.

4137. Скрáжина – ур., Тф. Існувало у XIX – на поч. XX ст. Посесивна н.; пор. ос. н. Скрага (1592).

4138. Скри́́півка – р., л. Хомори л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Серединці, Березне, Велика Рішнівка, Сошки (Шп), Малі і Великі Каленичі, Коханівка, Велика Березна (Пл).Варіанти н.: Скрыновка, Скрыповка [СГУ].Довжина – 26 км [КРВУ]. В основі н. – звуконаслідувальне слово (можливо, шум річки нагадував такі звуки).

4139. Славýта – м., Сл. Із 1633 р. – міст. З ХVІІ ст. до 1923 р. – вол. ц. У 1754 р. – магдебурзьке право. Із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.) – рай. ц. Із 1938 р. – м. Варіанти н.: Деражня Воля, Воля Деражнянская (1617), Славутин (1619), место Шепетин или Славъітина (1626) Деражна (1629), Славутына (1634), Славута (1708), Slawuta (1765), Слаута (1857). Колишня н. складається з апелятива деражня – „місце первинного обробітку деревини” та АГТ воля: н. вказувала на те, що у болотистих околицях р. Держані оселилися селяни, які дістали волю від сплати податків [В. Берковський]. Проте така р. документально не зафіксована. Етимологічні гіпотези сучасної н.: 1) від ГТ славутина зі значенням „гарна, мальовнича місцевість” [В. І. Даль]: місто славне, оскільки розташоване в одному з наймальовничіших куточків Хмельниччини [Трудівник Полісся. – 1969. – 24 травня]; 2) власник земель Є. Я. Заславський у н. новозаснованого міста хотів увіковічнити свій рід; 3) відгідронімна н., оскільки знайдено документ під назвою „Інвентарний опис міста Славутина, що над річкою Славутою лежить” [В. Берковський]. На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Славута (1529).

4140. Славýта – с., Вн, Нет. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Нетеченський (1926), х. Славута (1946). Колишня н. – відойконімна (див. № 3171). Сучасна н. – емоційно-експресивна: від прикметника славний – на означення чудової навколишньої природи (див. також № 4139).

4141. Славýта І – зал. ст., Сл. Існує з ХІХ ст. Варіанти н.: Славута (1887), Славута І (2004). Трансойконімна н., ускладнена числівником.

4142. Славýта ІІ – зал. ст., Сл. Як н. п. Славута ІІ зафіксована у 2004 р. Н. – див. № 4141.

4143. Славýтський парк ім. Ф. М. Михáйлова– парк, розташований у центрі м. Славута. Площа – 6,5 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, ГТ та антропонімної конструкції меморіального характеру.

4144. Славýтський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. (крім 1962–1966 рр.). Центр – м. Славута. У складі району в різні роки нараховувалося: 17 сільрад та 91 н. п. (1926), 36 сільрад, 1 місто та 52 села (1946), 29 сільрад, 1 місто та 82 села (1962), 26 сільрад, 1 місто та 80 сіл (1987), 36 сільрад та 80 н. п. (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4145. Слúвна– ліс. ст., Км. Існувала у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: ур. Сливня (1893), л. ст. Сливна (1926). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ сливник – „сад із сливових дерев” [Б. Д. Грінченко].

4146. Слівинщúна– ліс. ст., Нв. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4145.

4147. Слобíдка– передмістя, Гр. Пос. під н. Юридика Костельна у 1589 р. віддане римсько-католицькому монастиреві [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднане до м. Городок. Варіанти н.: w Xięzey Slobutce (1765), Xięža Slobodka (1775), Sloboda Xięža (1784), Slobudka (1787), Ксенжовка (1805), Slob. Xiędzowka (1820), выс. Бедриковская Слободка, Ксендзовская Слободка (майже зникло)(1893), Слобідка (1926). Колишні н. ускладнювалися посесивним прикметником або адєєктонімом. В основі сучасної н. – АГТ слобідка зі значенням „пос. на Україні в ХVIІ–ХVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей, мали якісь пільги, привілеї, т. зв. „свободи”; село з жителями, які займаються ремеслами, працюють на підприємствах; відокремлена частина великого села” [С. Д. Бабишин]. У ХХ ст. такі н. отримували невеликі пос., а також – при перейменуванні, за аналогією до існуючих навколо. Ареал поширення таких н. – Подністров’я, а північніше р. Південний Буг побутують н. Воля, Волиця із таким самим значенням.

Предыдущая 41 42 43 44 45 46 474849 50 51 52 53 54 55 56 Следующая