ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 47 страница

Предыдущая 43 44 45 46 47 48 495051 52 53 54 55 56 57 58 Следующая

4212. Снітíвські хуторá – хут., Лт. Існували у І трет. ХХ ст. біля с. Снітівка. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та АГТ.

4213. Сóбки – х., Гр. Існував у кін. ХІХ – І пол. Хх ст. біля м. Городок. У 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: Бараны, Совки, Собки (1893), посіл. Собки (1926). Посесивна н.; пор. ос. н. Собко (1577).

4214. Сóбківська трáктова корчмá – корчма, Вл. Як н. п. Собков. тракт. корч. зареєстрована у 1899 р. біля с. Собківці. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4215. Сóбківці – с., Вл. У 1972 р. приєднане до с. Попівці. Варіанти н.: Sobkowcze (1789), Собковцы (1855), Сопковцы (ІІ пол. ХІХ ст.), Собківци (1926), Собківці (1946). За М. І. Теодоровичем, колись на місці с. був х., де жив Собко (Себастіан); пор. ос. н. Собко (1577).

4216. Соболéвський– х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Стружка. Посесивна н.

4217. Соболíвка – с., Вл, Ожг. Варіанти н.: Sobolowke (1583), Соколевки (1593), Соболевка (1899), Соболівка (1925). Існує твердження, що н. походить від зоопелятива соболі, які ніби водилися у цих краях [М. І. Теодорович]. На нашу думку, в основі н. – прізвище засновника або першого поселенця; пор. ос. н. Соболь (1461).

4218. Соболíвка – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Н. – див. № 4217.

4219. Сóвú– х., Хм. Як н. п. зареєстрований у 1893 р. Посесивна н.

4220. Совúний яр – заказник. Розташований біля сіл Вихватнівці та Крушанівка (Км). Площа – 827 га [ППХ]. Варіант н.: Совий Яр. Н.-сл.-сп. складається з прикметника, мотивованого зоолексемою сова, та ГТ.

4221. Сóвій Яр– посілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вихватнівці. Відмікротопонімна н. (див. № 4220).

4222. Совхóз Крáсівка – посілок, Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красівка. Н.-сл.-сп. складається з апелятива у значенні АГТ та ойконіма.

4223. Соглáвський кордóн– х., Гр. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. Посесивна н.-сл.-сп., що складається з відантропонімного прикметника та апелятива у значенні АГТ.

4224. Сокúринці– с., Чм, Срц. У XVI–XVIII ст. існувал Верхні і Нижні Сокиринці, розташовані на обох берегах р. Збруч [ІМІС]. Варіанти н.: Syckyerzyncze (1493), Секеринцы (1530), de Syekyerzince (1552), Sekerince (1630–1650), Sokirynce (1661), w Siekierzincach (1765), Siekierzynce (1784), Секиринцы (1800), Секержинцы (1805), Сокиринцы (1888), Секиринцы Горные (1898), Сокиринці (1926). Н. правобережного поселення (Тернопільська обл.) – патронімічна; пор. ос. н. Секира (1687), див. – поміщики Сокиринецькі [АЮЗР]. Н. досліджуваного пос. – трансойконімна. Н. ускладнювалася локативним прикметником.

4225. Сóкіл– – вершина Подільської височини біля м. Кам’янець-Подільський. Місцеве населення пов’язує н. з прізвищем народного месника, керівника селянського повстання Сокола. Н. – див. № 4226.

4226. Сокіл – гора (Хмельницька область). Традиційне для Поділля найменування гори, горба, скелі, підвищення тощо, зафіксоване у багатьох пос. області, в основі якого – ГТ сокіл зі значенням „крута гора”; пор. сокіл – „гора” [Т. А. Марусенко], „всі високі і стрімкі скелі над річками” [С. Д. Бабишин].

4227. Сóкіл – гора (товтра), Чм. Розташована на території однойменного заказника, біля с. Карачківці. Товтра – одна з найвищих (348 м.) у Головному рифовому пасмі [ППХ]. Н. – див. № 4226.

4228. Сóкіл – заказник, Чм. Розташований біля с. Карачківці. Площа – 56 га [ППХ]. Відоронімна н. (див. № 4228).

4229. Сóкіл– с., Км, Скл. Варіанти н.: Sokal (1493), Сокол (1530), Sokol (1630–1650), Sokul (1784), Сокіл (1926). В основі ойконіма лежить н. гори Сокіл – високої, стрімкої скелі над р. (пос. якраз розташоване біля підніжжя гір з крутими схилами, на березі Дністра [М. Т. Янко] ). Місцеві мешканці бездоказово пов’язують н. із прізвиськом ватажка селянських повстань Соколом [С. Д. Бабишин].

4230. Сокілéць– с., Дн, Сок. Варіанти н.: Соколєц (1434), можливо, н. стосується іншого пос.; Соколец (1530), Szokolacz (1630–1650), Sokoliec (1661), Sokolec (1702), Sokulec (1765), Сокол (серед. ХІХ ст.), Соколе, Сокулец (1889), Соколець (1926), Сокілець (1962). Відоронімна н (див. №№ 4226, 4229).

4231. Соколéчина– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Новий Майдан. Відмікротопонімна н. посесивного характеру.

4232. Соколúна– гора, Чм. Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. Н. – див. № 4230.

4233. Соколúще – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Купине. Відмікротопонімна н., в основі якої – антропонім або зоолексема.

4234. Соколíвка– с., Нв, Пхр. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Богомолівка (1926), Соколівка (1960), Соколовка (1979). Колишня н. – емоційно-експресивна н. з релігійним забарвленням. Сучасну н. С. Д. Бабишин виводить від зоолексеми сокіл: колись ці птахи водились тут у великій кількості. Див. також № 4226.

4235. Соколíвка– с., Яр, Скв. Варіанти н.: Sokolowcze (1493), Sokolowce (1530–1542), Соколовцы (1530–1542), Skolofec (1630–1650), wSokoluwce (1765), Sokolowka (1784), Sokoluwka Stara (1789), Соколовка (1805), Sokolowka Stara (1820), Ст. Соколовка (1855), Соколов (1877), Соколовка Ст. (1884), Стара Соколівка (1926), Соколівка (1946). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована зоолексемою сокіл. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Сокіл (1495). Див. також № 4226.

4236. Соколóва– х., Вн. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Адамівка. Варіанти н.: д. Соколовка (1862), Соколова (1928). Відантропонімна посесивна н.

4237. Соколóвського (Соколíвські)– х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Терлівка. Відантропонімні посесивні н.

4238. Соколя́ти – х., Шп. Існував як Соколяты у ХІХ ст. біля с. Купине. Генітивна посесивна н.

4239. Солóбківці– с., Яр, Слб. Із поч. XVIII ст до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Із серед. ХІХ ст. до 1923 р. – вол. ц. У 1923–1957 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Solopkowcze (1493), Солопков (XV ст.), Солопковцы (1530), Solobkowce (1765), Слопковцы (1793), Солодковцы (1800), Solodkowce (1820), Соловковцы (серед. ХІХ ст.), Солотковцы, Солоцковцы (ХІХ ст.), Солобківці (1926). За переказами, первісна н. – Солодківці: оскільки м. було вільне, то кріпаки з навколишніх сіл вважали життя міщан солодким. Насправді початкова н. – Солопів: засновником пос. був Солопій, Солобко [Радянське Поділля. – 1971. – № 161].

4240. Солобковéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1957 рр. Центр – с. Солобківці (Яр). У складі району в різні роки нараховувалося: 20 сільрад та 45 н. п. (1926), 20 сільрад та 27 н. п. (1946). Загальна площа становила 400 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

4241. Соловéй – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Новоселиця. Посесивна н.

4242. Солóв’є – с., Сл. У 1987 р. приєднане до м. Нетішин. Варіанти н.: Соловье (1899), Солов’є (1926). На думку С. Д. Бабишина, н. свідчить про поширення у цій місцевості солов’їв. На нашу думку, посесивна н.; пор. ос. н. Соловей (1565).

4243. Солóмна– с., Вл, Сол. Варіанти н.: Szolomna (1661), w Solomny (1765), Соломано (1800), Соломна (1805), Соломно (1884). Етимологія невідома; можливо, відантропонімна н.; пор. – поміщики Соломки Вовковинецькі [АЮЗР].

4244. Солóна– х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Відмікротопонімна н.

4245. Солонці – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Квалітативна відприкметникова н., мотивована особливостями ґрунту.

4246. Солонці – ур. біля с. Ріпинці (Км), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4245.

4247. Солонча– озеро; розташоване в басейні р. Збруч біля с. Шидлівці (Чм) [В. К. Гульдман]. Варіант н.: Соломча. Квалітативна відприкметникова н. (вода в озері мінералізована, солонувата [Ю. Сорочан] ).

4248. Сóльського– х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Павликівці. Генітивна посесивна н.

4249. Сорóка – р., п. Смотричу л. Дністра. Місцезнаходження точно не локалізоване, оскільки р. не може одночасно протікати через с. Радковиця (Гр) та Кривачинці (Вл). Можливо, те саме, що й Смотричівка, або її л. притока, що протікає через с. Олександрівка, Турчинці, Радковиця (Гр). Варіант н.: Тупа [СГУ]. Довжина – 22 км [КРВУ]. Зоофорна н., яку можна вважати результатом семантичного переосмислення гідроніма [Л. Т. Масенко]. Можливо, перший склад генетично пов’язаний із тюркським су- – вода [С. Д. Бабишин]. Варіант н. має незрозуміле походження.

4250. Сорокáни– присілок, Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Борсуки. Варіанти н.: д. Сороковская (1862), прис. Сороканы (1893). Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н.

4251. Сорокодýби – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: Сорокодубы і Сорокодубая (це одне с., але оскільки його розділила річка, то частини належать до різних волостей [1593, АЮЗР] ), Sorokodubie (1789), Сорокодуби (1926), Сорокодубцы (1992). Квалітативна н.: очевидно, числівник сорок вживався у значенні „дуже багато”, тобто пос. виникло біля дубового лісу [С. Д. Бабишин].

4252–4258.40, 41, 43, 44, 46, 47, 49 верстá Проскýрівської лíнії– зал. будка (7), Др. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Числівниково-прикметниково-іменникові сл.-сп. з локативним значенням.

4259–4260. 44, 47 верстá Проскýрівської лíнії – блок пост, Др. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 4252.

4261. 44 верстá Проскýрівської лíнії – півкасарня, Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 4252.

4262. Сóсинка – пасіка, Бл. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. В основі н. – флоролексема (можливо, н. відмікротопонімного походження).

4263. Соснúна – ур., Тф. Існувало у XIX – на поч. XX ст. В основі н. – ГТ соснина зі значенням „сосновий гай, ліс; сосняк” [СУМ].

4264. Соснíвка – д., Із. Існувала на поч. ХХ ст. як Сосновка. Н. – див. № 4262.

4265. Соснíвка – д., Шп. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Сосновка. Н. – див. № 4262.

4266. Соснíвка – с., Бл, Кві. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Sosnowka (1889), Сосновка (1855), Соснівка (1926). Н. – див. № 4262. Пор. також ос. н. Сосень (1253).

4267. Соснíвка – с., Дн, Сив. Варіанти н.: Sciborowka (1789), д. Сциборы (1805), Scibory (1820), Сцібори (1926), Соснівка (1946), Сосновка (1979). Колишня н. – посесивна: пос. виникло на землях поміщика Сцібор-Мархоцького [С. Д. Бабишин], сучасна н. – див. № 4262.

4268. Соснíвка – с., Сл, Ган. Варіанти н.: Sosnowka (1618), Сосновка (1855), Соснівка (1926). Н. – див. № 4262.

4269. Соснíвка – с., Яр, Сос. У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Куялов (1420–1440), Cuyalow (1493), Kuliawy (1530), Кулявы (1530), Kolawa (1630–1650), w Kulawach (1765), Куявы (1805), Кулява (поч. ХІХ ст.), Kujawy (1820), Куява (серед. ХІХ ст.), Куявы, Куява, Кулявы (1893), Соснівка (1946), Сосновка (1976). Етимологічні гіпотези колишньої н.: 1) пос. засноване вихідцями з Карпат, у яких куява – це окрема хата, хижка, житло [С. Д. Бабишин]; 2) в основі н. – ГТ куява зі значенням „крутий горб; пусте місце; невідома місцевість” [Т. А. Марусенко], „вершина гори; піщаний горб” [ЕСЛН]; 3) першою поселенкою була кульгава поміщиця [І. Байдак]; 4) відгідронімна н. – див. р. Кулявка (див. № 2406); 4) відантропонімна н. Сучасна н. – див. № 4262.

4270. Соснíвка – х., Сл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. як Сосновка. Н. – див. № 4262.

4271. Соснíвочка – с., Бл, Кві. Варіанти н.: Сасновочка (1816), Сосновочка (1855), Sosnoweczka (1889), Соснівочка (1926). Відойконімна н (див. № 4266).

4272. Соснíвський призавгóсп – призавгосп, Бл. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Соснівка. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

4273. Соснóва – х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Н. – див. № 4262.

4274. Соснóва – х., Яр. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Видошня. Н. – див. № 4262.

4275. Соснóва дáча– х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вербка. Відмікротопонімна н.

4276. Соснóвка– х., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1862 р. біля м. Дунаївці. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 4262.

4277. Сохýжинці – с., Із, Тер. Варіанти н.: Ховжницы (1593), Suchozynce (1618), Suchorynce (1789), Сухожинцы (1855), Сухужницы (серед. ХІХ ст.), Сухоженцы (ІІ пол. ХІХ ст.), Сухужинцы (1899), Сохужинці (1926). За С. Д. Бабишиним, в основі н. лежить термін соха, який є свідченням розвинутого орного господарства. На нашу думку, патронімічна н.; пор. ос. н. Соха (1452), Суханъ (1480), Соханъ (1618).

4278. Соціхóвського – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волиця Ляховецька. Генітивна посесивна н.

4279. Сочúнського – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кущівка. Н. – див. № 4278.

4280. Соше́нька – р., л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає черезс. Сошне (Із),гирло – в м. Ізяслав. Варіант н: „при рч. Сошенькh” (1893) [СГУ]. Відойконімна демінутивна н.

4281. Сóшки – с., Шп, Врш. Варіанти н.: Сушки (1589), Soszki (1889), Сошки (1899). С. Д. Бабишин вважає, що н. походить від апелятива соха (див. № 4277). На нашу думку, родова н.; пор. ос. н. Сошка (1452), Сошко (1466).

4282. Сóшне – с., Із, Сош. Варіанти н.: Сошна (1534), Сушня (1850), Сошно (1855), Soszne (1889), Сошное (1899), Сошне (1926). С. Д. Бабишин вважає, що н. походить від апелятива соха (див. № 4277). На нашу думку, відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Соха, Сошка (1452).

4283. „Спартáк”– х., Др. Існував у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Загінці. Меморіальна н. з емоційно-експресивним забарвленням.

4284. Спасівка– с., Гр, Кам. Варіанти н.: предм. Спасовское (1805), przy Juryski (1820), Спасовка (1862), Спасівка (1926). Н. пов’язана з найменуванням церкви Святого Спаса [С. Д. Бабишин]. Інша н. – відойконімна (див. № 5241).

4285. Співáк – д., Сл. Існувала у І трет. ХХ ст. біля с. Хоровиця. Посесивна н.; пор. ос. н. Спhвакъ (1599).

4286. Співакú – д., Із. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Білотин. Варіанти н.: Спивакъ (1899), Спиваки (1921), Співаки (1926). Н. – див. № 4285. Див. також р. Співак [карта, 1855].

4287. Співачóк – д., Із. Як н. п. зареєстрована у 1899 р. Відойконімна н. (див. № 4286).

4288. Спрúсівка– с., Дн, Мал. Варіанти н.: Prisowka (1661), Присовка (1665), w Sprysuwce (1765), Przysuwka (1775), Sprzysowce (1784), Sprysowka (1787), Prysowka (1789), Сприсовка (1805), Сприсівка (1926). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – апелятив сприса зі значенням „підпора, стовпи, які ставилися при будівництві дерев’яних хат” [С. Д. Бабишин]; 2) від дієслова посуватись, зсуватись: колись тут зсувалися грунти [В. С. Прокопчук]. На нашу думку, н. відантропонімна. Пор. також приси – „морда корови, коня, вівці” [ЕСУМ].

4289. Спрúсівський Яр– с., Дн. Існувало у XVII ст. як Jar, у 1661 р. було зруйноване татарами. Відновлене у ХІХ ст., а у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Сприсівка. Варіанти н.: прис. Яр. Сприсовский (1893), Сприсовка-Слобода (1911), Сприсовецький Яр (1926). Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ (див. № 5283). Варіант н. складався з АГТ (див. № 4147) та ойконіма.

4290. Среóнисько – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Юрівка як Среониско. Етимологія н. невідома; можливо, відантропонімна н.

4291. Стависька – долина по течії р. Тернави; біля с. Гуцули (Км). Н. мотивована залишками великого ставу, збудованого заради сплаву лісу.

4292. Стависька – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Мартинівка, Коржівка (Ск). Н. мотивована ГТ став: найменування зумовлене слабкою проточністю р., тихою і спокійною течією [М. Т. Янко].

4293. Ставичáни – с., Сл, Мух. Варіанти н.: Чернокалы (1855), Чернекалы (ІІ пол. ХІХ ст.), Чорнокалы (1899), Чернокали (1926), Ставичани (1946). Колишня н. складається із прикметника чорний та апелятива кал – „бруд” [Б. Д. Грінченко]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: ставичани – „ті, що живуть біля ставу”; пор. ГТ став – „водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою” [СУМ].

4294. Ставищáни – с., Бл, Ств. На рубежі ХІХ і ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Войнигов (1563), Войнегов (1563), Войнихов (1681), Уніевъ, Униговъ (1850), Uniow (1884), Униев (1921), Уніїв (1926), Вінігів, Войнегове (до 1945), Ставищани (1946). Колишня н. – відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Унег, Уненэгъ [М. Я. Морошкін]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: ставищани – „ті, що живуть біля ставища”; пор. ГТ ставище – „місце, де був ставок; заглибина на місці водоймища” [СУМ].

4295. Ставúще – с., Дн, Сщк. Засноване у І пол. XV ст. поблизу спаленого татарами с. Тягин (Новогрудок), на місці татарського стану [ПЕВ]. Варіанти н.: Макаров Татарский (1502), Thatarski Mukarow (1513), Mukarow Tatarski (1552), Makarow Tatarski (1564), Tatarziscze (1602), Tataris (1630–1650), w Tatarzyskach (1765), Татаринка (1805), Татариска (поч. ХІХ ст.), Татариски (1888), Татариськи (1938), Ставище (1946). Колишні н. – присвійний прикметник та композит (ГТ і квалітативний прикметник). Перша н. – ойконім (див. № 3579) або (помилково) присвійний прикметник, ускладнений відетнонімним прикметником. Сучасна н. – див. № 4294.

4296. Ставúще – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. біля с. Климентовичі. В основі н. – ГТ (див. № 4294).

4297. Ставкú– висілок, Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гуменці. В основі н. – ГТ ставок зі значенням „заглибина на місці водойми; штучна водойма” [О. К. Данилюк].

4298. Ставкú – потік, л. Студениці л. Дністра; протікає через с. Рачинці (Дн). Варіант н.: Stawki [СГУ]. Н. – див. № 4297.

4299. Ставки́ – потік,п. Ушиці л. Дністра; протікає через с. Морозів (Дн). Н. – див. № 4297.

4300. Ставки – ур. біля с. Морозів (Дн), у якому знайдено залишки давнього пос. – за переказами, м. Червоногруд [І. С. Винокур]. Н. – див. № 4297.

4301. Ставкú– х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Яснозір’я. Н. – див. № 4297.

4302. Ставкú (Вовкотрýби)– х., Дн. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ і у ХХ ст. біля с. Балин. Варіанти н.: Wolkotruby (1820), Ставки (Вовкотруби) (1926). Перша н. – відмікротопонімна (див. № 4297); друга н. – трансойконімна (див. № 1263).

4303. Стáвниця –с., Лт, Мед. Варіанти н.: Stawnica (1668), Ставница (поч. ХІХ ст.), Ставницы, Ставница (1889), Ставниця (1926). За С. Д. Бабишиним, н. вказує на розташування пос. – біля ставка. Пор. також ставнúця – „конюшня; стійло, хлів” [Б. Д. Грінченко].

4304. Ставóк – с., Бл, В’яз. Відоме з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Ставочок (1946), Ставок (1987). Локативна н., в основі якої – ГТ ставок: біля с. було створено штучний ставок для полів [Життя і слово. – 2000. – 1 серпня].

4305. Ставчани –с.. Нв, Ста. Засноване розкольниками-старообрядцями під н. Потапово [Наддністрянська правда. – 1991. – № 67]. Варіанти н.: Stawczany (1784), Ставчаны (1805), Ставчани (1926). Н. колишнього поселення мотивована прізвищем першого поселенця Потапова [Наддністрянська правда. – 1991. – № 138]. В основі сучасної н. – найменування мешканців: ставчани – „люди, які живуть біля ставка”.

4306. Ставчинéцький – фільварок, Хм. Існував у кін. ХІХ ст. біля с. Ставчинці. Варіанти н.: Хутор Ставчинецкий (1893), фольв. Ставчинецкий (1898). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

4307. Стáвчинці – с., Хм, Ств. Варіанти н.: Stawczynce (1783), Ставчинцы (1805), Ставчинці (1926). В основі н. – найменування мешканців: ставчинці – „люди, які живуть біля ставка”.

4308. Станіслáвівка – с., Вн, Зін. Варіанти н.: Stanislawowka (1784), przed. Stanuslawskie (1787), д. Станиславовка (1805), Станиславка (поч. ХІХ ст.), Станіславівка (1926). Посесивна н.: ймовірно, власником пос. був поміщик Станіслав Потоцький (1775–1807).

4309. Станіслáвівка – с., Дн. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ганнівка. Варіанти н.: Станиславка (1800), Станиславовка (1862), Станіславівка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Станиславъ (988).

4310. Станіслáвівка – с., Км, Врл. Варіанти н.: д. Станиславовка (Баговицкая Слободка) (1862), Слободка Баговицкая (1888), Слободка Баговицкая Станиславовка (1893), Станіславівка (1926). Сучасна н. – відантропонімна; за переказами, пос. належало Станіславу. Варіанти н. складалися з АГТ та ад’єктоніма.

4311. Станіслáвовка – колонія, Із. Заснована у 1835 р. пруськими колоністами біля Котельницького маєтку [О. Воронін]. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Stanislawowka (1886), кол. Станиславовка (1899), Станиславка (1921), Станіславовка (1926). Н. – див. № 4309.

4312. Стáнція Климашíвка– зал. ст., Хм. Існує з ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: Станція Климашівка (99 верста Шепетівської лінії) (1926), Станція Климашівка (1938), Ст. Климаші (1940). Н.-сл.-сп. складається з АГТ та ойконіма. Варіант н. – числівниково-іменникове сл.-сп.

4313. Стáнція Проскурíв та бýдки– передмістя, Хм. Як н. п. зареєстроване у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст.; злилося із м. Хмельницький. Варіанти н.: ст. Проскуров (1862), Станція Проскурів та будки (1926). Трансойконімна н., ускладнена АГТ.

Предыдущая 43 44 45 46 47 48 495051 52 53 54 55 56 57 58 Следующая